Вхід на сайт

Увійти Зареєструватись

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»

Вибір напряму медицини

Інформаційний блок
Розмір тексту
Aa Aa Aa

Лікування екзогенних алергічних альвеолітів

Регеда М.С. (додав(-ла) 1 сентября 2010 в 13:45)
Додати статью Роздрукувати

Розділ з монографії Регеди М.С. "Алергічні захворювання легенів".

Лікування хворих на екзогенний алергічний альвеоліт є багатоплановим завданням для практичного лікаря і залежить від стану хворого, клініки, тривалості захворювання і, як правило, починається з усунення алергенів, що оточують хворого, і викликали захворювання та припинення контакту хворого з цими алергенами (Путов Н.В., Федосєєв Г.Б., 1984; Хоменко А.Г., Мюллер Ст., Шиллинг В., 1987).

Інколи після припинення експозиції пташиного або іншого протеїну зникають клінічні ознаки захворювання (підвищення температури тіла, приступи ядухи, в легенях зникають зміни пневмологічного типу або утворення дисемінацій).

Слід зауважити, що припинення контакту з антигеном досить часто, особливо на ранніх стадіях хвороби, носить тимчасовий характер і після ліквідації клінічних ознак більшість робітників птахофабрик повертаються до професійної праці, що призводить до подальшої сенсибілізації та розвитку загальних процесів у легенях, формування гранульом і відновлення клінічних проявів.

В осіб з менш вираженими клінічними симптомами захворювання зберігається суб’єктивна можливість продовжувати роботу в умовах впливу антигенів. Разом з тим, не дивлячись на приховану клінічну картину, у хворих поступово розвивається пневмосклероз і емфізема легенів, що в кінцевому результаті призводить до формування дихальної недостатності.

В гострій та підгострій стадії захворювання слід застосовувати глюкокортикоїдні гормони (по 1-1,5 мг преднізолону на 1 кг маси тіла хворого в добу).

Кортикостероїдні препарати призначають декілька тижнів з поступовим зменшенням дози до повної відміни. Тривалість лікування кортикостероїдами виключно індивідуальне та залежить від клінічного ефекту того, як хворий переносить дані препарати (Новикова Л.Н., 1987).

При легкому перебігу захворювання медикаментозна терапія не обов’язкова і ознаки хвороби зникають самостійно після припинення контакту з алергеном (Путов Н.В., Федосеев Г.Б., 1984; Пыцкий В.И., Адрианова Н.В., Артомасова А.В., 1984; Путов Н.В., Федосеев Г.Б., Хоменко А.Г., 1988; Соколова Т.С., Рошаль Н.И., 1990; Пыцкий В.И., Адрианова Н.В., Артомасова А.В. 1991).

С.Ю. Каганов, В.Н. Нестеренко, М.В. Костюченко(1985), М.И. Іглите (1987) рекомендують лікарські препарати та фізіотерапевтичний вплив, який спрямований на підвищення резистентності організму при екзогенному алергічниму альвеоліті (ЕАА), зокрема вітамінотерапія, застосування різних адаптогенів (елеутерокока, пантокрину) в загальноприйнятих дозах, курсами по 3-4 тижні; періодичне опромінення ультрафіолетовими променями (кварц). У зв’язку з виявленими зрушеннями в імунній відповіді організму при лікуванні пташників з алергічними захворюваннями в комплексній терапії доцільно включати препарати імуномодулюючої дії (нуклеїнат натрію, теофілін).

Необхідність у використанні протизапальних і десенсибілізуючих засобів виникає у випадку відсутності позитивного ефекту від припинення експозиції алергену, у хворого зберігаються клінічні ознаки екзогенного алергічного альвеоліту (підвищення температури тіла, приступи ядухи, ознаки дисемінації у легенях).

Найбільш потужним та ефективним засобом є кортикостероїдні препарати. Вони пригнічують запальні процеси, підвищують резистентність стінок капілярів, за рахунок цього зменшується проникність судин і міграція лейкоцитів до ділянки пошкодження. Існує думка про те, що кортикостероїди мають властивості стабілізувати лізосомальні мембрани, і власне цим запобігають звільнення лізосомальних ферментів та подальше тканинне пошкодження (Williams J.V., 1963). Крім цього, кортикостероїди знімають активність реакцій, що пов’язані з утворенням імунних комплексів, пригнічують клітинно-опосередковані імунологічні реакції. Таким чином, рекомендується застосовувати ці препарати для лікування хворих на екзогенний алергічний альвеоліт, особливо у 1 гостру фазу.

З приводу дозування та тривалості лікування кортикостероїдами існує багато думок. Запропонована, зокрема, така схема: початкова доза ― 40 мг преднізолону (1 день), а потім щоденне зниження дози, при загальній тривалості курсу терапії 4-6 тижнів (Stretton, 1986). Деякі автори (Еманиев Д.А., Werner F.J., 1964; Chmelik F., 1974) вважають, що від амбулаторного лікування кортикостероїдами хворих на екзогенний алергічний альвеоліт слід відмовитись, оскільки швидке покращення стану, зменшення симптоматики викликає у хворого неоправдане почуття небезпеки. Це може призвести до відновлення експозиції антигену, та прогресування захворювання.

Так J. Dill, P. Landigan (1977) в експерименті на тваринах показали, що у сенсибілізуючих кроликів спостерігалось значне прогресування легеневого процесу після відновлення антигенної експозиції, не дивлячись на лікування масивними дозами кортикостероїдів.

K.J. Johnson, T.P. Andersen (1977) встановили, що лікування легеневих порушень, які викликані імунними комплексами, можна здійснювати шляхом введення у дихальні шляхи очищеного інактиватора С5-компоненту комплементу, інактиватора хемотаксичного фактору.

А.Г. Хоменко, Ст. Мюллер, В. Шиллинг (1987) вважають, що хромоглікат натрія і бронходилататорні засоби є неефективні при лікуванні ЕАА, особливо коли їх застосовують у «чистому вигляді».

S. Monkare, H. Tari (1982) проводили лікування 30-ти хворих на «легені фермера», призначаючи при цьому хромоглікат натрію. Не спостерігалось суттєвих змін у клінічній картині в порівнянні з контрольною групою. Тому автори вважають, що цей препарат не впливає на альвеоли. Хворим з наявністю стійких ознак бронхоспазму, які не зникають після припинення контакту з антигеном та застосування антигістамінних препаратів, призначають бронходилататори.

C. Molina, D. Cailland (1987), Y. Bauer (1988), Ю.В. Лисицын, Ж.Г. Жуматов, Г.С. Суходоева (1988) пропонують застосовувати для лікування екзогенного алергічного альвеоліту антигістамінні та бронхолітичні засоби.

В останні роки для лікування хронічного екзогенного алергічного альвеоліту, який перебігає з фіброзом легеневої тканини, використовують Д-пеніціламін, цитостатики (Lindeman H. 1982; Chryssanthopoulos F. 1983; Каганов С.Ю., Нестеренко В.Н., Костюченко М.В., 1985).

Раціональне працевлаштування хворого та припинення контакту з етіологічними факторами поряд з застосуванням антигістамінних, бронхолітичних та кортикостероїдних засобів для терапії екзогенного алергічного альвеоліту (Kanzow G., Magnussen H. 1987) має винятково важливе значення.

R. Davies (1980) відмічає, що головним фактором для терапії екзогенного алергічного альвеоліту є попередження подальшого контакту людей з антигеном. Позитивні результати лікування екзогенного алергічного альвеоліту одержали внаслідок застосування гемосорбції, екстракорпоральних методів та оксигенації (А.Г. Хоменко, Л.В. Озерова, В.В. Ерохин, 1987).

З метою підвищення неспецифічної резистентності організму при ЕАА використовують для лікування вітамін С по 0,3 г х 2 рази на добу протягом місяця, полівітаміни, десенсибілізуючі засоби (тавегіл, фенкарол по 1 таблетці х 2 рази на добу протягом двох тижнів (Кокосов А.Н., Борисенко Л.В., 1987).

S. Muller (1988) вважає, що методи специфічної десенсибілізації для терапії екзогенного алергічного альвеоліту абсолютно протипоказані.

Рекомендують для лікування фіброзуючих альвеолітів застосовувати плазмафорез 3-5 раз в тиждень з одночасним прийомом циклофосфаміду (2-3 мг/кг) та азатіоприну (2 мг/кг). Крім цього використовують цитостатичні препарати по 10-20 мг/кг в поєднанні з преднізолоном по 20-40 мг в день.

Збереження рентгенівських змін та рецидивуючий перебіг хвороби, як правило, потребують спеціальних методів, спрямованих на ліквідацію запальної реакції у легенях. Найбільш ефективним є кортикостероїдні засоби. Деяким хворим ці препарати вводять парентерально, внутрішньовенно крапельно, що забезпечує повільне поступлення препарату в організм.

На сьогодні в експерименті встановлено коригуючий вплив антиоксидантів-альфатокоферола ацетату, корвітину та тіотріазоліну у морських свинок за умов формування алергічного альвеоліту на показники прооксидантно-антиоксидантної систем (Щепанський Ф.Й., Ковалишин О.А., Колішецька М.А., 2008, 2009)

Хворі з наявністю пневмосклерозу, емфіземи легенів, дихальної недостатності потребують комплекс лікувальних заходів, спрямованих на послаблення ознак. У цьому комплексі провідне місце належить кисневій терапії. Таке лікування може бути застосоване у палатах інтенсивної терапії, які обладнані централізованою подачею кисню.

У хворих з пневмосклерозом виникають ознаки хронічного бронхіту, які проявляються кашлем та виділенням харкотиння. Цим хворим призначають муколітичні засоби, аерозольне введення протизапальних препаратів. Це дозволяє покращити бронхіальну прохідність.

Таким чином, із вищевикладеного випливає, що лікувальні заходи слід застосовувати комплексно з врахуванням особливостей захворювання у кожному окремому випадку та за наявності ускладнень.

Регеда М.С.
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
З монографії «Алергічні захворювання легенів»

Схожі матеріали

Правова інформація: htts://medstrana.com.ua/page/lawinfo/

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»