Функціональні методи дослідження в пульмонології

Спірографія дозволяє одержати показники, які описують вентиляцію легень: статичні об'єми та ємності, які характеризують пружні властивості легень і грудної стінки. Та динамічні показники, що визначають кількість повітря під час вдиху і видиху за одиницю часу. Показники визначають у режимі спокійного дихання, а деякі - при проведенні форсованих дихальних маневрів.

За технічним виконанням усі спірограми поділяють на прилади відкритого та закритого типу.

В апаратах відкритого типу хворий через клапанну коробку вдихає атмосферне повітря, а повітря, що він видихає, надходить до мішка Дугласа чи до спірометра Тісо (ємністю 100-200 л), інколи - до газового лічильника, який безперервно визначає об'єм повітря, що видихається. Зібране таким чином повітря аналізують: у ньому визначають поглинання кисню та виділення вуглекислого газу за одиницю часу.

В апаратах закритого типу вдих та видих проводяться через дзвін спірограму. Вуглекислий газ, що видихається, поглинається спеціальним поглиначем.

Показами до проведення спірографії служать:

• визначення типу та ступеня дихальної недостатності;
• визначення впливу захворювання на динамічну функцію зовнішнього дихання;
• моніторинг показників функції зовнішнього дихання для оцінки ступеня прогресування захворювання;
• оцінка ефективності лікування бронхообструктивного синдрому бронходилататорами (бета-2-агоністами), інгаляційними кортикостероїдами та мембрано стабілізуючими препаратами;
• проведення диференціальної діагностики між дихальною і серцевою недостатністю у комплексі з іншими методами дослідження;
• виявлення початкових змін функції зовнішнього дихання в осіб, що мають ризик розвитку легеневих захворювань, або у тих, які працюють в умовах впливу шкідливих факторів;
• експертиза працездатності та військова експертиза на основі оцінки функції зовнішнього дихання у комплексі з клінічними показниками;
• проведення бронходилатаційних тестів, а також інгаляційних провокаційних тестів для виявлення бронхіальної гіперреактивності.

Протипоказання спірографії

Незважаючи на широке клінічне застосування спірографії, вона протипоказана при таких захворюваннях і паталогічних станах:

1. тяжкий загальний стан хворого;
2. прогресуюча стенокардія, інфаркт міокарда;
3. гостре порушення мозкового кровообігу;
4. злоякісна артеріальна гіпертензія, гіпертонічний криз;
5. гестози вагітних, ІІІ триместр вагітності;
6. недостатність кровообігу ІІ-Б і ІІІ стадії;
7. тяжка дихальна недостатність, що не дозволяє провести дихальні маневри.

Техніка проведення спірографії

Дослідження проводять зранку натще. Перед дослідженням пацієнту рекомендують перебувати у стані спокою протягом 30 хв., а також не приймати бронхолітики пізніше ніж за 12 год. до дослідження.

Функціональна діагностика в передопераційному періоді
У всіх хворих, що підлягають оперативному лікуванню на органах грудної клітки, обов'язково проводять дослідження функції зовнішнього дихання, стану серцево-судинної системи й інших систем організму. Після відповідного обстеження дають оцінку функціонального стану.

Розрізняють статичні і динамічні показники дихальної функції легень. Статистичні показники характеризують спокійне дихання при фіксації крайніх положень різних рівнів наповнення легень повітрям.

Показники функцій дихання

Легеневі об'єми

• Дихальний об'єм (ДО) - об'єм повітря між рівнями спокійного вдиху і спокійного видиху (N - 500 мл).
• Резервний об'єм вдиху (РОвд) - об'єм повітря між рівнями спокійного вдиху і максимального видиху (N - 1000-1500 мл).
• Резервний об'єм видиху (РОвид) - об'єм повітря між рівнями спокійного вдиху і максимального видиху (N - 1000-1500 мл).
• Залишковий об'єм легень (ЗОЛ) - об'єм повітря між рівнями максимального видиху і повного спадіння легень.

Легеневі ємності

• Ємність вдиху (Євд) - сума дихального об'єму і резерву вдиху
  ДО + Ровд = Євд
• Життєва ємність легень (ЖЕЛ) - сума дихального об'єму і резервного об'єму вдиху і видиху
  ЖЕЛ = ДО + Ровд + Ровид
  (N - 2500-3500 мл)
• Загальна ємність легень (ЗЄЛ) - сума життєвої ємності легень і залишкового об'єму легень
  ЗЄЛ = ЖЄЛ + ЗОЛ
• Функціональна залишкова ємкість легень (ФЗЄЛ) - сума резервного об'єму видиху і залишкового об'єму легень
  ФЗЄЛ = Ровид + ЗОЛ

Це фактично кількість повітря в легенях. Що залишилась при звичайному спокійному видиху.

Динамічні показники (вентиляційні)

Динамічні показники можна отримати при форсованому диханні або при фізіологічному навантаженні:

• хвилинний об'єм дихання (ХОД) - кількість повітря, що видихають за 1 хвилину
  ХОД = ДО х ЧД. (При спокійному диханні 500 мл х 16 = 8 літрів);
• частота дихання (ЧД) - кількість дихань за 1 хвилину;
• максимальна вентиляція легень (МВЛ) - найбільша кількість повітря, яку легені можуть провентилювати за 1 хвилину;
• резерв дихання (РД) - різниця між фактичними величинами максимальної вентиляції легень і хвилинним об'ємом дихання
  РД = МВЛ - ХОД
  У відсотках - N 85%.

Бронхіальна прохідність

Форсована ЖЄЛ (ФЖЄЛ) - об'єм повітря при гранично форсованому вдиху після спокійного максимального видиху (в нормі ФЖЄЛ на 100-200 мл менше від ЖЄЛ).

Проба Тифно (індекс Тифно) - відношення форсованого видиху за першу секунду до життєвої ємності легень (ФЖЄЛ за/сек. N -70-85%).

Зниження індексу Тифно до 55% - помірне порушення прохідності бронхів, до 40% - різке порушення прохідності бронхів.

Пневмотахометрія
Пневмотахометрія - метод визначення ш видкості повітряного струменя при максимально швидкому вдиху і видиху, а отже і пропускній спроможності бронхіального древа.
Показник швидкості руху повітря
(N) N = ЖВЛ/ ЖЄЛ (N - 16-20 мл/хв.).

Легеневий газообмін

• поглинання кисню - ПО2
• коефіцієнт використання кисню КвО2
• газовий склад артеріальної крові
• газовий склад венозної крові

Легеневий газообмін - це активна частина повітря в альвеолах. До альвеол повітря поступає через повітряносні шляхи, які називають мертвим простором (МП), або анатомічним простором. У середньому беруть коефіцієнт 1,5 мл повітря, він залежить від зросту і ваги тіла хворого. Ефективну альвеолярну вентиляцію визначають за формулою Бора (ЕЛВ).
ЕЛВ =(ДО - МП) х ЧД, де:
ДО - дихальний об'єм
МП - мертвий простір
ЧД - частота дихання

Функціональний мертвий простір виникає внаслідок не функціонування альвеол (хронічна пневмонія, пневмосклероз).

Гіпервентиляція - це збільшення функціонального мертвого простору, внаслідок чого не всі альвеоли беруть участь у газообміні.
Гіпервентиляція - це підвищення вентиляції мертвого простору.

Визначення прихованої дихальної недостатності

Для визначення прихованої дихальної недостатності застосовують проби з дозованим фізичним навантаженням, із затримкою дихання та ін. При нормальних резервах апарату зовнішнього дихання і серцево-судинної системи після фізичного навантаження спостерігається підвищення ХОД, швидке і збільшене ПО2 і КвО2. Ці показники приходять до норми через 3-5хв. Для прихованої дихальної, серцевої і легенево-серцевої недостатності характерне значне збільшення хвилинної вентиляції легень, сповільнене і недостатнє ПО2, період відновлення становить більше п'яти хвилин.

Пробу із затримкою дихання (апное) - визначення затримки дихання на вдиху (проба Штанге) і визначення затримки дихання на видиху (проба Генча) проводять за допомогою секундоміра. Звичайну пробу проводять натще, в положенні хворого сидячи. Затримку дихання на вдиху більше 60 секунд і на видиху більше 40 секунд вважають за нормальні показники зовнішнього дихання і роботи серця. Показники нижче названих цифр вказують на порушення апарату зовнішнього дихання і роботи серцево-судинної системи.

Використовують кисневу пробу: проводять запис спірограми при диханні кисневою сумішшю (50-80%).

Для виявлення прихованого бронхоспазму і порушень бронхіальної прохідності користуються методом пневмотахометрії і пневмотахографії. У разі потреби визначають дихальну функцію кожної легені зокрема, використовуючи розподільну спірографію, а також використовують розподільну інкубаційну бронхоспірографію.

Типи порушення дихальної вентиляції
Порушення дихальної вентиляції поділяють на такі параметри:

• рестрективного типу;
• обструктивного типу;
• інерційного типу (змішаний).

Рестрективний тип вентиляційної недостатності (дихальної) - це порушення еластичності грудної клітки й еластичності легеневої паренхіми.

Обструктивний тип вентиляційної недостатності - це порушення бронхіальної прохідності внаслідок обструкції бронхів (звуження), пов'язаної з паталогічним процесом.

Змішаний тип дихальної недостатності - це обструктивно-рестрективний тип.

Функція дихання

Функція дихання - це процес обміну кисню (О₂) і вуглекислого газу (СО₂) між організмом людини і зовнішнім середовищем.

Процес дихання поділяють на зовнішнє і внутрішнє дихання.
Зовнішнє дихання включає в себе такі складові:

• вентиляцію легень;
• дифузію газів за допомогою альвеолярно-капілярної мембрани;
• легеневу перфузію (легенево-капілярний кровообіг).

Внутрішнє дихання включає в себе:

• перенесення газів кров'ю;
• газообмін між тканинами організму і кров'ю;
• тканинне дихання.

Розрізняємо первинну і вторинну дихальну недостатність.

Первинна дихальна недостатність пов'язана з порушеннями газообміну в легеневій паренхімі або порушенням зовнішнього дихання.

Вторинна дихальна недостатність виникає внаслідок розладів функціональної діяльності інших органів і систем.

Причини дихальної недостатності
Причинами дихальної недостатності (ДН) можуть бути фактори центрального походження:

• пухлини головного мозку;
• крововиливи в головний мозок;
• набряки головного мозку;
• інфекційні захворювання головного мозку;
• отруєння хімічними речовинами;
• зупинка серця;
• вродженні вади серця;
• ураження спинного мозку.

Причини дихальної недостатності місцевого походження:

• множинні переломи ребер та каркасу грудної клітки;
• гемопневмоторакс;
• емболія легеневої артерії;
• масивна пневмонія;
• бронхіальна астма;
• виражена емфізема легень.

У клініці легеневих захворювань диференціюють гостру дихальну недостатність (ГДН) і хронічну дихальну недостатність (ХДН).

Хронічну дихальну недостатність класифікують за А.Г. Дембо (1995 р.) на три ступені:

• поява задишки при значному фізичному навантаженні;
• поява задишки при незначному фізичному навантаженні;
• задишка виникає в спокої.

Оцінку функціональної операбельності хворих проводять спочатку за даними клінічного обстеження і анамнезу захворювання. Це швидка втомлювальність хворого, задишка при незначному фізичному навантаженні, часте дихання з участю допоміжних м'язів грудної клітки, ціаноз слизових і шкіри, що вказує на низькі резерви дихального апарату.

Для оцінки ступеня зниження функціональних резервів дихання використовують такі величини: ЖЕЛ, ХОД, ХВЛ, КвО2. Зниження життєвої ємності легень до 50 % від норми є граничним показником, за якого ще можливо проводити значний обсяг оперативного втручання на органах грудної клітки.

Для виявлення прихованого бронхоспазму при низьких показниках ЖЕЛ користуються пробами з бронхолітиками чи бета-блокаторами. У разі використання пневмотахометричних методів відмічають: якщо зниження функціональної життєвої ємності легень становить до 60% і зменшення максимальної швидкості видиху нижче, ніж 3 літри за секунду, це вказує на значне зменшення вентиляційної можливості легень і є протипоказом до об'ємних операцій на органах грудної клітки.

ПНЕВМОТАХОГРАФІЯ

Пневмотахографія (ПТГ) - метод дослідження функції зовнішнього дихання, який полягає у графічній реєстрації швидкості руху потоку повітря ( кривої „потік - об'єм“) при спокійному диханні пацієнта і під час виконання ним певних дихальних маневрів.

Метод спрямований на діагностику виду й ступеня вентиляційних порушень легень на підставі аналізу кількісних і якісних змін пневмотахографічних показників.

Показання і протипоказання до призначення ПТГ аналогічні таким щодо спірографії.

Методика проведення ПТГ
Дослідження проводять у першій половині дня, незалежно від їди. Тим хворим, які приймають бронхолітичні препарати, призначають дослідження до і після приймання цих лікарських засобів. Пацієнту пропонують закрити обидва носових ходи спеціальним затискачем, взяти індивідуальну простерилізовану насадку-мундштук до рота і щільно обхопити її губами. Пацієнт, сидячи, дихає через трубку по відкритому контуру, практично не зазнаючи опору диханню. Процедура виконання дихального маневру при реєстрації кривої „потік - об'єм“ (КПО) ідентична тій, що відбувається при запису форсованої життєвої ємності легень (ФЖЄЛ) під час проведення спірографії. Хворим належить пояснити, що у пробі з форсованим диханням видихнути у прилад потрібно так, ніби гасиш свічки на святковому торті. Після деякого періоду спокійного дихання пацієнт робить максимальний вдих, у результаті чого реєструється крива еліптичної форми (крива АЕВ). Відразу після цього він робить форсований видих - реєструється крива характерної форми, що у здорових людей нагадує трикутник. Максимальна експіраторна об'ємна швидкість потоку відображається початковою частиною кривої (точка С, де реєструється пікова об'ємна швидкість видиху - ПОШ). Після цього об'ємна швидкість потоку зменшується і крива повертається до початкової позиції. Виходячи з цього, крива „потік - об'єм“ описує співвідношення між об'ємною швидкістю повітряного потоку і об'ємом легень під час вдиху і видиху.

Дані швидкостей і об'ємів потоку повітря обробляються персональним комп'ютером, завдяки адаптованому програмному забезпеченню. Крива „потік - об'єм“ при цьому відображається на екрані монітора і може бути роздрукована на папері або збережена на магнітному носії (діагностичний комплекс MasterScopе PC німецької фірми «Eger» або апарат типу «Пневмоскрин»). Сучасні апарати працюють у відкритій системі з пневмотахографічними датчиками і наступним інтегруванням сигналу потоку для отримання синхронічних значень об'єму легень. Обраховані і отримані результати дослідження друкуються разом з кривою „потік - об'єм“ на папері в абсолютних значеннях і у відсотках до належних величин. При цьому на вісі абсцис відкладається ФЖЄЛ, що приймається за 100%, а на вісі ординат - потік повітря в літрах на 1с.

Пневмотахограма, що реєструється при спокійному диханні, - це перша похідна спірограми, і, навпаки, спірограма може бути отримана в результаті інтегрування пневмотахограми. Хоча крива „потік - об'єм“ містить, в основному, ту саму інформацію, що і звичайна спірограма, наочність співвідношення між потоком і об'ємом дозволяє більш глибоко проникнути у функціональні характеристики як верхніх, так і нижніх дихальних шляхів.

Розрахунок за спірограмою ФЖЄЛ високоінформативних показників МОШ25, МОШ50, МОШ75 наштовхується на низку технічних незручностей при виконанні графічних зображень і тим самим дає результати невисокої точності. У зв'язку з цим краще визначати ці показники за кривою „потік - об'єм“ при проведенні пневмотахографії.

На пневмотахограмі більш наочно, ніж на спірограмі, можна оцінити

• часові параметри дихального циклу;
• пікові швидкості вдиху і видиху;
• середні швидкості цих фаз.

Оцінку змін пневмотахографічних показників здійснюють за ступенем відхилення показників від належної величини. Як правило, за нижню межу норми приймають значення показника потоку, що становить 60% від належного рівня.

БОДІПЛЕТІЗМОГРАФІЯ

Бодіплетізмографія - метод дослідження функції зовнішнього дихання, переважно бронхіального опору, шляхом співставлення показників пневмотахометрії з показниками механічного коливання грудної клітки під час дихального циклу.

Метод дозволяє визначити усі легеневі ємності, у тому числі залишковий об'єм легень (ЗОЛ) - певну кількість повітря (1000-1500 мл), яка залишається в легенях після максимального глибокого видиху, а також загальну ємність легень (ЗЄЛ), яка складається з ЖЄЛ і ЗОЛ. При бодіплетізмографії обчислюють також загальний (Rtot) і специфічний ефективний бронхіальний опір.

На відміну від двох попередніх методів дослідження функції зовнішнього дихання, результати бодіплетізмографії не пов'язані з вольовим зусиллям пацієнта і є найбільш об'єктивними.

Методика проведення

Дослідження проводять у спеціальній закритій кабіні з постійним об'ємом повітря. Під час дослідження дихальний потік пацієнта вимірюють за допомогою пневмотахометра. Рухи грудної клітки під час дихання спричиняють зміни тиску повітря в кабіні, які фіксуються сенсором тиску. Пацієнт дихає спокійно. При цьому вимірюють опір дихальних шляхів. Наприкінці одного з видихів дихання пацієнта короткочасно (на 1,5-2 с) переривають за допомогою спеціальної заглушки. В цей час вимірюють тиск у ротовій порожнині, який дорівнює внутрішньогрудному газовому об'єму (ВГО).

ПІКФЛУОМЕТРІЯ

Пікфлоуметрія - метод моніторування пікової швидкості видиху (ПШВ), яка вимірюється в літрах на 1с, для оцінки ступеня обструкції дихальних шляхів.

Показники ПШВ корелюють з ОФВ1, який традиційно вважають найкращим показником для оцінки ступеня обструкції дихальних шляхів.
Моніторування ПШВ стало можливим після виготовлення відносно дешевого і легкого у використанні пристрою - пікфлуометра, яким би могли користуватися самі пацієнти.

Пікфлуометр

Перший пікфлуометр було розроблено англійським лікарем Райтом у 1958 році. В Україні в 1997 році фірмою „Рем траст“ разом з Інститутом фтизіатрії і пульмонології ім. Г.Ф. Яновського НАМН України за підтримки фірми GlaxoWellcome було розроблено вітчизняний пікфлуометр „Вітест КС-1“. Пристрій вимірює величини ПШВ в умовних одиницях, які корелюють із абсолютними величинами ПШВ.

Користування приладом має один недолік: результати вимірювань залежать від власних зусиль пацієнта. Тому хворого необхідно чітко проінструктувати про те, як належить виконувати маневр форсованого видиху.

Основними завданнями моніторингу ПШВ є:

• планування лікування обструктивних захворювань легень;
• оцінка ефективності лікування бронходилататорами та інгаляційними глюкокортикоїдами;
• прогнозування загострень бронхіальної астми;
• визначення зворотності бронхіальної обструкції;
• визначення професійної астми;
• ідентифікація механізмів, які провокують бронхоспазм.

Моніторування ПШВ можна застосовувати при амбулаторному лікуванні і спостереженні за хворими, у стаціонарних умовах для оптимізації лікування. А також самостійно пацієнти можуть використовувати для самоконтролю і виконання плану призначеної терапії.

Методика використання пікфлуометра
Методика використання пікфлуометра досить проста. На початку дослідження треба дихати спокійно та рівно. Надалі зробити максимально глибокий вдих, взяти мундштук приладу до рота, щільно обхопити його губами і швидко видихнути повітря у пристрій, не перекриваючи отвору мундштука язиком. Визначений показник ПШВ реєструється шкалою приладу в умовних одиницях. Дослідження можна проводити декілька разів на добу, до і після застосування медикаментів. Результати їх заносять у щоденник та на графік у вигляді точок, які в подальшому з'єднуються лініями.

ТИПИ ВЕНТИЛЯЦІЙНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ

Порушення функції апарату зовнішнього дихання зумовлені різними паталогічними процесами.

Залежно від механізмів виділяють:

• обструктивні;
• рестрективні;
• змішані порушення вентиляції легень.

Обструктивний тип вентиляційної недостатності
 

Обструктивний (від лат. Obstruction - перепона) тип вентиляційної недостатності, виникає внаслідок звуження дихальних шляхів та підвищення опору руху повітря. Перешкоди рухові повітря можуть спостерігатися як у верхніх дихальних шляхах, так і в нижніх. При ускладненні проходження повітря у дихальних шляхах порушується не тільки вентиляція легень, але і механіка дихання. Через утруднення видиху різко збільшується робота дихальних м'язів.

Розрізняють такі механізми формування обструкції:

• спазм гладеньких м'язів бронхів;
• запальна інфільтрація і набряк слизової оболонки бронхів;
• збільшення кількості в'язкого секрету в бронхах та порушення його евакуації
• деформація і звуження різної етіології просвіту гортані, трахеї і бронхів
• експіраторний колапс трахеї і бронхів.

Для периферійної обструкції (в дрібних бронхах) характерне різке зниження МОШ75, МОШ50, збільшення ЗЄЛ, при цьому ЖЄЛ не змінюється або мало змінюється.

Для центральної обструкції (у великих бронхах) характерне збільшення ЗОЛ/ЗЄЛ, збільшення ЗЄЛ, різке зменшення ОФВ1, зменшення індексу Тіффно, зменшення ЖЄЛ.

Частіше зустрічається комбінація перерахованих змін - генералізована обструкція.

Рівень обструктивних порушень більш детально визначають під час пневмотахографічного обстеження на підставі аналізу петлі „потік - об'єм“.

Враховуючи результати цього методу, розрізняють такі функціональні типи обструкції:

1. обструкція верхніх дихальних шляхів і трахеї:
   • фіксована обструкція;
   • мінлива обструкція (позагрудна і внутрішньогрудна).
2. обструкція бронхів:
   • обструкція великих бронхів (центральних дихальних шляхів);
   • обструкція дрібних бронхів (периферійних дихальних шляхів).

За умов фіксованої обструкції верхніх дихальних шляхів і трахеї обмежується течія повітря як під час вдиху, так і під час видиху. Такий тип вентиляційних порушень властивий стенозу трахеї. Крива „потік - об'єм“ плеската, позбавлена верхівки. Контур експіраторного потоку збігається з інспіраторним, швидкості середини потоку як вдиху, так і видиху приблизно рівні. Це протирічить звичайному співвідношенню, коли об'ємна швидкість потоку на вдиху приблизно в 1,5 раз вища такої на видиху.

Мінлива обструкція верхніх дихальних шляхів і трахеї відрізняється для позагрудних та внутрішньогрудних ділянок.

Внутрішньогрудні дихальні шляхи під час вдиху підтримуються від'ємним плевральним тиском. Під час форсованого видиху позитивний плевральний тиск, що оточує дихальні шляхи, створює компресію і зменшує їх діаметр. Отже, опір диханню підвищується тільки під час видиху.

Від'ємний тиск усередині позагрудних дихальних шляхів є причиною їхнього звуження під час вдиху. Під час видиху цей тиск стає позитивним, збільшуючи діаметр дихальних шляхів.

Мінлива позагрудна обструкція виникає при паралічі або пухлині голосових зв'язок, спричинює вибіркове обмеження об'ємної швидкості потоку повітря під час вдиху. Відбувається послаблення інспіраторного потоку.

При мінливій внутрішньогрудній обструкції, зумовленій пухлиною трахеї вище біфуркації, компресія дихальних шляхів може посилюватися під час видиху. Експіраторний потік знижується і крива „потік - об'єм“ робиться плескатою.

Мінлива позагрудна обструкція. Форсований видих збільшує внутрішньотрахейний тиск (Рtr) понад атмосферний (Рatm); діаметр дихальних шляхів близький до нормального. Під час вдиху Рtr менший за Рatm, інспіраторний потік зменшується.

Мінлива внутрішньогрудна обструкція. Форсований видих збільшує внутрішньоплевральний тиск (РрІ), що підвищує Рtr, внутрішньогрудні дихальні шляхи звужуються, розвивається їхня обструкція під час видиху. Під час вдиху РрІ і звуження дихальних шляхів зменшується.

„Провисання“ кривої „потік - об'єм“ у фазі видиху відразу після досягнення піку потоку свідчить про порушення бронхіальної прохідності функціонального ендогенного типу.

З огляду на конфігурацію кривої, в цій ділянці можна виділити два варіанти: локалізація обструкції переважно в ділянці центральних чи периферійних дихальних шляхів.

Для обструкції переважно центральних дихальних шляхів (великих бронхів) характерне різке зниження об'ємної швидкості форсованого видиху на початку спадної гілки кривої „потік - об'єм“. При цьому ПОШ і МОШ25 знижуються більш помітно, ніж МОШ50 та МОШ75.

Обструкція переважно периферійних дихальних шляхів (дрібних бронхів) характеризується більше або менше вираженим плавним прогином спадної гілки кривої, що зростає наприкінці видиху. ПОШ, при цьому, нормальна або незначно занижена, МОШ25 знижена помірно, особливо відмічають зниження МОШ50 і МОШ75 . Спостерігають зсув експіраторної кривої в ліво.

Рестрективний тип вентиляційної недостатності
Рестрективний, або обмежувальний ( від лат. Restriction - обмеження, зменшення) тип порушень вентиляції, зумовлений зменшенням дихальної поверхні легень, або здатності легеневої тканини до розтягнення.

Розрізняють такі механізми формування рестрикції:

1. легеневі причини:
   • інфільтративні зміни в легеневій тканині;
   • пневмосклероз;
   • пневмофіброз;
   • зменшення об'єму легень після операції, в результаті ателектазу, природженої гіпоплазії;
   • захворювання плеври (плеврити і гідроторакси різної етіології)
   • мезотеліома плеври, емпієма плеври, зрощення плевральних листків);
   • емфізема легень.
2. позалегеневі причини:
   • зміни грудної клітки (кіфоз, лордоз, сколіоз, рахітичні деформації);
   • порушення діяльності дихальних м'язів;
   • застійні явища в легенях при хронічній серцевій недостатності;
   • збільшення об'єму черевної порожнини або больовий синдром у черевній порожнині (обмеження рухливості діафрагми).

Рестрективний тип вентиляційної недостатності характеризується зменшенням ЖЄЛ, ЗЄЛ, причому ЗОЛ залишається нормальним.

Змішаний тип вентиляційної недостатності

Змішаний тип порушення вентиляції характеризується наявністю ознак як обструктивних, так і рестрективних вентиляційних розладів, а саме зменшенням ЖЄЛ, ЗЄЛ, підвищенням ЗОЛ та зменшенням ОФВ1, МОШ75, МОШ50.

Спеціально для порталу „Страна Врачей“

підготував В.О. Невзгода

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького