Диспансеризація в Україні не є обов'язковою і примусовою

Проведення диспансеризації населення до цього часу було регламентовано низкою нормативно-правових актів. В свою чергу Наказ Міністерства охорони здоров'я України №728 від 28 серпня 2010 року ««Про диспансеризацію населення» став логічним продовженням цих актів.

Але основною передумовою для розробки та прийняття Наказу є незадовільний стан здоров'я громадян України. Проявами цієї ситуації є низький рівень очікуваної тривалості життя населення України ― 68,2 роки (розрив з середньоєвропейськими показниками становить понад 6, а з показниками країн Європейського Союзу ― понад 10 років); високі показники загальної смертності населення (16,3 на 1000 населення), які вдвічі перевищують показники країн Європейського Союзу, а показники смертності населення у працездатному віці ― в 2-4 рази; смертність чоловіків у середній віковій категорії (25-44 роки) майже в 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку; один з найвищих в Європейському регіоні рівень природного спаду населення (-4,2 на 1000 населення), що веде до депопуляції населення швидкими темпами; стрімке старіння населення, високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань.

Основною метою диспансеризації населення є в першу попередження розвитку захворювань, проведення заходів, спрямованих на збереження та укріплення здоров'я, зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення, збільшення активного довголіття.

За розрахунками державі економічно вигідніше попередити захворювання, ніж лікувати хвороби та їх наслідки, виплачувати кошти за втрату працездатності, втрачати людські життя.

Диспансеризація проводиться закладами охорони здоров'я за участю вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ, центральних та місцевих органів виконавчої влади, відомств, установ та організацій.

Територіальні органи охорони здоров'я або визначені ними заклади організовують бригади спеціалістів із закладів охорони здоров'я обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим, міського ― у містах Києві та Севастополі) підпорядкування, вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ для диспансерного огляду дорослого та дитячого населення у районах та містах відповідної адміністративній території, насамперед у сільських населених пунктах, які мають проблеми кадрового та матеріально-технічного забезпечення диспансеризації. Зазначені бригади спеціалістів забезпечуються необхідними медичним обладнанням та транспортними засобами.

Диспансеризація не є обов'язковою. Примушувати громадян до проходження диспансеризації ніхто не збирається. Громадяни України повинні самі бути зацікавлені у проходженні диспансеризації, у тому числі знайти час для її проходження.

Відповідно до вищевказаного Наказу вбачається лише єдина обов'язковість ― обов'язок органів охорони здоров'я створити умови для того, аби усі бажаючі могли пройти щорічну диспансеризацію. Одною із складових диспансеризації є профілактичні медичні огляди населення.

Наказ набере чинності після державної реєстрації у Міністерстві юстиції та офіційного опублікування. Наказом визначено чіткий Порядок диспансеризації населення, у тому числі у великих містах, у невеликих поселеннях та у сільській місцевості.

Відповідальність за проведення диспансеризації в першу чергу покладається на дільничного лікаря (лікаря загальної практики ― сімейної медицини) та громадянина України. Персональна відповідальність за проведення диспансеризації покладається на керівників органів та закладів охорони здоров'я.

Організаційний супровід та облік диспансеризації здійснюють органи або заклади охорони здоров'я, які визначені відповідальними за стан надання медичної допомоги населенню на відповідній адміністративній території.