Моя дитина захопилась комп’ютером

Я – молода мама, яка має 10-річну дитину. Зараз на кожному кроці повідкривали Інтернет – кафе, зали для ігор на комп’ютерах. Саме з цього часу родина втратила спокій. Дитина постійно проситься пограти, поспіх робить уроки, замість погратись на вулиці – біжить хоч подивитись як грають інші, я вже не кажу що самі розповсюджені ігри, це «стрілялки», а не ті які могли б покращити розвиток дитини. Але я мама, і хочу щоб мій син отримав задоволення, освоїв ази користувача комп’ютера, тому через день давала гроші на ігри.

З часом син почав скаржитись на слабкість, але я думала, що це весняний авітаміноз і додала в раціон більше вітамінів. На жаль, ситуація продовжувала гіршати.

З’явились часті головні болі, іноді нудоти та кружіння, важко стало даватись навчання. З цим і прийшли до лікаря, з цим і пішли, а ще з порадою частіше гуляти, їсти вітаміни і забути про комп’ютер. Я страшно налякана, якщо все це від комп’ютера, то прогулянки можуть не допомогти, вже погіршився сон і болі голови стають постійними. Треба негайно лікувати дитину, невже це справді не лікується. Ще хвилює те, що зараз неможливо уявити навколишній світ без телевізорів, моніторів. Невже ті діти, які від маминої доброти отримали такі стани, назавжди приречені обмежувати кількість годин перегляду телевізора, та обирати професію де не працюють з монітором, на думку спадають тільки двірники. І розкажіть всім мамам, щоб вони уникнули моїх помилок».

Вже в кінці 60-х на початку 70-х років вперше в Японії виник термін «моніторна хвороба».

Сучасний розвиток техніки призвів до того, що люди багато часу проводять за монітором: комп’ютер, телевізор, відеокамера, кіноапарат, осцилограф або відеомагнітофон. Всі ці апарати характеризуються тим, що вони спроможні відтворювати неймовірні обсяги зорової інформації, яка потім приходить в мозок. Ми навіть не говоримо тут про ті випромінювання, що мають шкідливу дію. Якої шкоди може завдати великий обсяг інформації?

Більша кількість інформації, яка поступила через нервові шляхи до мозку, призводить до триваліших збуджень значних ділянок кори головного мозку та довшої обробки її структурами підкірки, кори. Внаслідок застійних перезбуджень в цілому ряді центрів виникає напруження, і у людини починається захворювання. Отже, яка симптоматика «моніторної хвороби».

Відчуття втоми, слабкість, поганий сон, болі голови, мерехтіння в очах, порушення координації, іноді шуми в голові, вухах, нудота, зниження апетиту, тремор в руках, зниження фізичної сили.

Як відрізнити втому від хвороби? Коли досить просто поспати або піти погуляти на свіже повітря, а коли вже треба звертатись до лікаря? Одною з ознак «моніторної хвороби» є те, що людина, маючи вихідні, не відпочила, тобто відпочивала, але відчуття втоми у неї залишилось. Це перша ознака того, що хвороба наступає. Друга ознака – людина працює з монітором протягом 8 год. на добу тривалий час, 3-4 тижні, це вже легка ступінь «моніторної хвороби». І третє – суб’єктивні симптоми: тривалий час болі голови, кружіння, мерехтіння в очах, оніміння або похолодання кінцівок.

Легкий ступінь «моніторної хвороби» характеризується невеликими болями голови, випадками запаморочення кружіння голови, епізодами вегетативної дисфункції, приливом поту, кидає в холодний піт, іноді занімінням чи похолоданням кінцівок.

Більш серйозні: випадки серцебиття, виражена пітливість, потемніння в очах, випадки сильного кружіння, болі голови, нудота, блювота.

Яскравий, сильно виражений ступінь хвороби: людина стає інвалідом: випадки втрати свідомості, тяжкі блювоти, інтенсивні болі голови, зміни температури, зміни тиску, спазми стравоходу, шлунка, кишечника, які порушують функцію травлення. В найгірших випадках це може закінчуватись інсультами, інфарктами, втратою функцій руки, ноги, мови.

Дитячий мозок може витримати набагато менші обсяги інформації, щоб отримати перезбудження та порушення. Окрім того, після години гри дитина може ще пів дня пролежати перед телевізором. І, за відсутністю інформації, батьки не завжди пов’язують погане самопочуття дитини з його начебто дозованим спілкуванням з комп’ютером. При нудоті ведуть до гастроентеролога, роздратованість скидають на перехідний вік, а коли у дитини стався випадок з судомами, звичайно ідуть до психіатра з діагнозом епілепсія з усіма належними наслідками.

Вся складність полягає в тому, що багато методик не дають можливості правильно діагностувати «моніторну хворобу». Задокументувати кружіння голови принципово можна тільки спеціальними методиками, де йде пряме вимірювання електричних реакцій мозку. Така діагностика базована на двох групах методів. Одна з них розрахована на оцінку сенсорних або чутливих систем мозку, і називається Викликані Потенціали.

Ця технологія запозичена з радіолокації, що інженерам легко пояснити. Її ідея полягає у виділенні сигналу малої амплітуди із високоамплітудних шумів. Шумами в даному випадку будуть спонтанні ритми різних структур мозку, тобто електроенцефалограма. Якщо ми подамо якийсь звуковий стимул, то ми точно знаємо по яких шляхах і ядрах буде проходити сигнал.

Вперше проф. Девіс зробив це для звукової системи і зумів зареєструвати у відповідь на короткий прямокутний слуховий стимул електричну активність мозку, яка складалась з двох компонентів: спонтанних ритмів і сигналу, викликаного звуковим подразником. Коли він взяв і потім просумував записані в пам’ять комп’ютера багато відповідей, то випадкові спонтанні ритми зменшились в корінь із кількості раз, а сигнал, який завжди однаковий і не міняється в часі, в даному випадку тому що він прив’язаний в часі до початку звукового стимулу, залишається незмінним. І, таким чином, співвідношення сигнал-шум збільшується на користь сигналу.

Отже, сигнал вдається виділити із шумів. Працюючи в нейрохірургії, проф. Девіс мав нагоду розшифрувати компоненти цієї кривої, що він отримав, якими структурами мозку генеруються. За це він отримав Нобелевську Премію. Потім багато дослідників працювали і з іншими системами мозку, і на сьогодні ми маємо три класичних види Викликаних Потенціалів:

• слухові;
• зорові;
• тактильні,

та два не класичних, які використовуються в обмеженій кількості лабораторій: а саме вестибулярні, або присінкові та нюхальні, або ольфакторні. Маючи такий набір ВП, можна оцінити в якому стані знаходиться значна частина структур мозку з електричної точки зору.

Водночас, для того, щоб оцінити рухливі системи мозку, використовують методики, які називають окулографія. Зрозуміло, що це запис ока. Око є одним з найбільших магнітів в людському тілі. Якщо біля ока поставити електроди і приєднати до звичайного підсилювача, то можна зареєструвати з дуже великою точністю рух очей. Але очі ніколи не рухаються самі по собі. Вони рухаються у відповідь на те, як ми повертаємо голову, що ми чуємо, бачимо, подразнення інших систем. Таким чином, ми можемо записувати не просто рухи очей, а реєструвати рефлекси очей або окорухальної системи.

Рефлекси дають нам можливість, потім за допомогою спеціально розроблених атласів уточнити, на якому місці чи рівні відбулося порушення. Чи це стосується більше підвищеної функції, тобто гіперреактивності, чи навпаки характеризує пригнічення функції, пригнічення чутливості чи взаємодій системи, яка рухає очима.

Маючи набір цих методик, ми фактично «картуємо» мозок не з точки зору форми, як ЯМР, УЗД чи томографа, а з точки зору функції, тобто електричного стану, електричних реакцій чи процесів мозку. Таке картування дає можливість нам виявити, які структури чи ядра мозку працюють коректно, а які не зовсім.

Ми знаємо, що нервові клітини спілкуються між собою за допомогою спеціальних хімічних речовин, які називаються медіаторами. Наприклад, у вхідних ядрах сенсорних систем працюють переважно гістамінові рецептори, а ще точніше гістамінові рецептори групи Н3.

В вище лежачих структурах мозку працюють адренорецептори, чи бетаадренорецептори, в корі мозку – рецептори гама-аміномасляної кислоти. Ми знаємо, де знаходяться ті рецептори, які активно блокуються іонами магнію і т.д. і, маючи цілі томи нервових центрів та рецепторів, ми можемо чітко визначити які препарати треба використовувати.

Отже, такі методики дозволяють визначити «моніторну хворобу» в цифрах, не тільки виявити її присутність, але й оцінити силу вираженості, стадію захворюваності. Бо якщо просто подивитись в око, то на очному дні все буде гаразд: нормальна сітковина, нормальний зоровий нерв, нормальні судини очного дна, а в людини мерехтить в очах. Це характеристика нервових структур в ЦНС, і ми бачимо, які ядра не коректно працюють в оцій зоровій системі.

Лікування. Проблема з лікуванням полягає в тому, що останнім часом не було цієї спеціальності, то і не зверталась увага на набір препаратів, якими користується невроотолог, зокрема для «моніторної хвороби». Цілих груп хімічних препаратів в СНБ практично не завозили. І, якщо базовий набір ординарного невроотолога на Заході складав 300-400 назв, то з цього списку в Києві, до недавнього часу, було близько 20, сьогодні досягає 50.

Більше того, цілий ряд препаратів знають як «антиалєргики», а не знають як вони діють на нервову систему, і коли їх варто використовувати. Для порівняння я можу сказати, що список зареєстрованих препаратів в Україні складає близько 3 000 препаратів, а в Німеччині під 20 000. Те ж саме можна сказати про Францію чи Америку. Тобто для того, щоб була ефективна наша праця, ми повинні мати можливість доступу до передових досягнень фармації, які є на Заході. У нас вихід є, але було б дуже непогано, щоб крім нас були ще інші колеги, які б мали доступ до ліків та знали їх.

Профілактика. Скільки часу можна проводити перед монітором? При роботі з моніторами, треба робити перерви: 45 хв. роботи і перерва на 15 хв. При перерві обов’язково робити легку фізкультуру, важливо дивитись в далину, тобто треба підійти до вікна, подивитись в далину, розім’яти руки, ноги, позгинати хребет в різні можливі боки. Вважається зовсім безпечною робота з сучасними моніторами до 2-4 год. на добу в залежності від інтенсивності тої інформації, яка дається. До 8 год. вважається припустимим, і теж залежить від типу монітора та рівню його випромінювання. Понад 8 год. не припустимо.

Загальновідомо, що вітамінізація, гарні умови життя, вживання достатньої кількості імунопротекторів (холестерол), все це призводить до активації внутрішніх сил організму, і дає змогу більше витримувати навантаження монітором. Велике значення має спорт чи фізкультура.

Якщо вже почалася втома, чи потрібно довший час працювати з моніторами, то в харчуванні потрібно вживати багато зелені, контролювати тиск, займатись фізкультурою, нормально їсти, не перепивати кави, витримувати режим дня, працювати в своєму циркадному ритмі.

І якщо вже відбулася така хвороба, то звичайно ми маємо досвід, як це лікувати. Найгірший варіант – коли люди починають лікуватись не у професіоналів, або займаються самолікуванням. Хоча кращий лікар над своїм організмом - сам хворий, але щоб займатись лікуванням треба добре розібратись з тим, що таке «моніторна хвороба», як її правильно розпізнавати, і які групи ліків варто в такому випадку використовувати.

Наш досвід по країнам СНД показує, що найчастіше такі стани лікують, так званими, невролептиками, але на жаль це не оптимальний варіант, бо, приглушуючи всі нервові центри, тимчасово вдається людину розслабити, покращити її стан. Але коли проходить дія цього невролептика, тоді повертаються в порушений тонус нервові центри, і людина знову почуває себе погано. На жаль, до невролептиків розвивається звикання, і це як раз негативний ефект від вживання препаратів, бо йде звикання і настає мала форма наркоманії, а людина остаточно не видужує. Невролептики в такому випадку не оптимальні. Краще правильно діагностувати які центри розладнані і знати, які медіатори там є і правильно підбирати лікарські препарати на нормалізацію знайдених порушень.

Ми маємо досвід того, що «моніторна хвороба» виліковується непогано, особливо в молодому віці, чи тоді, коли вона не запущена, чи не доведена до втрат функції, що буває поки що рідко, і що нас радує.

Спеціально для портала «Страна Врачей»
Підготував Трінус К.Ф.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика