Типи запаморочень

При памороченні або запамороченні хворий відчуває дискомфорт в голові (відчуття важкої або легкої голови), який часто супроводжується болем голови та нудотою. Запаморочення може бути симптомом найрізноманітніших захворювань і є одною з найчастіших і найскладніших для лікарями скарг.

Існує багато описів, таких як:

• колапс;
• плаваючі відчуття;
• відчуття, що пливе підлога з під ніг, хитання;
• предмети, що крутяться довкола голови хворого та рухи об`єктів при ході (осцилопсія).

Іноді вживають специфічні означення різних порушень:

• порушення рівноваги;
• зорове запаморочення (при зміні окулярів);
• пресинкопальна легкість в голові (як при гіпервентиляції, аритмії, довгому перебуванні на пекучому сонці чи ортостатичній гіпотензії);
• психофізіологічне запаморочення (тривога чи напади паніки, які часто поєднані з відчуттям запаморочення);
• мультисенсорне запаморочення (сенсорний конфлікт);
• фізіологічне запаморочення (як при морській хворобі).

Термін запаморочення вживається для називання всіх перелічених порушень. Це, тим не менше генеричне означення, яке включає всі обставини, в тому числі розлад взаємин між хворим та простором.

Класичне означення запаморочення звучить, як порушення сприйняття простору, руху та часу.

Типовим відчуттям порушення простору є запаморочення, що виникає у деяких хворих при стоянні на висоті, особливо поблизу від краю оглядового майданчика. Висотне запаморочення частіше зустрічається серед мешканців долин, рідше серед жителів гір. В основі його формування лежить диспропорція між близькими (місце, де стоїть хворий) та далекими (куди хворий дивиться) відстанями.

Порушення сприйняття руху найбільш відомий тип запаморочення. Хворі скаржаться, що земля вислизає з-під ніг, предмети коливаються перед очима при рухах головою, найчастіше напрямок руху предметів хворий не може чітко визначити. Типовим випадком такого запаморочення є відчуття, що виникають після прийняття ал коголю або під час морської хвороби.

Зміни сприйняття часу можуть не обов’язково бути поєднаними з запамороченнями, іноді вони виступають як самостійний симптом. Але нерідко, вони поєднані з запамороченнями в єдиний синдром втрати орієнтації. Час не просто уповільнює чи прискорює свій хід. Хворий втрачає розуміння дня і ночі, сезону, свого віку на тлі непорушеної свідомості.

До розладів сприйняття часу дехто відносить і зміни самопочуття при повнім місяці, сонячних затемненнях та інших перехідних процесах небесних тіл. Можливим поясненням є факт сприйняття низькочастотних вібрацій та гравітаційних стимулів через вестибулярний аналізатор. Високе стояння місяця, в такому випадку, може розглядатись як зменшення земного тяжіння і нагадувати відчуття, що виникає при повільному опусканні в ліфті. При цьому, хворі, які страждають на лунатизм нерідко не можуть описати свої відчуття і, скоріше, вказують на тривогу чи кажуть, що їм погано, будучи неспроможні пояснити, як саме погано.

До особливих синдромів запаморочення відносять:

• клаустрофобію – боязнь закритих просторів, ліфтів, маленьких кімнат;
• акрофобію – дискомфорт у високих місцях;
• агорафобію – дослівно боязнь базару, людних площ, супермаркетів, метро;
• ніктофобію – дискомфорт, непевність у темряві;
• оптокінез – дискомфорт при спостереженні мерехтіння світла та тіні;
• метеозалежність – погане самопочуття при змінах погоди;
• лунатизм – не лише блукання при повному місяці, це поняття включає також приступи мігрені, безсоння, тривоги, інші розлади, які виникають при повному місяці;
• агедонія – зникає відчуття радості, людина при цьому може не впадати в депресію.

До запаморочень належать також інші неясні відчуття, які хворим іноді важко буває пояснити: млосно, похолодання всередині, легка чи важка голова, не своя голова, напруження, відчуття перебування в скляній сфері, тощо.

Кружіння чи головокружіння виявляється особливим випадком запаморочення. Часто буває важко розрізнити між правдивим кружінням та запамороченням. Ця різниця, однак, є дуже важливою.

Під головокружінням розуміють чітке відчуття неіснуючого руху. Воно виникає при обертанні на каруселі чи поворотному кріслі.

В патології воно зустрічається:

• при хворобі Меньєра;
• присінковому невриті;
• доброякісному пароксизмальному позиційному головокружінні.

Нестійкість або розлад координації рухів може бути поєднаний з запамороченнями чи виступати як окремий симптом. Хворі, при цьому, скаржаться на нестійкість, хитання або на миттєві порушення координації рухів.

Описані симптоми виникають при порушеннях чи ураженнях різних анатомічних утворень, але всі вони пов’язані з функцією присінка чи вестибулярного органа.

Нерідко хворі не можуть розрізнити їх між собою. В такому випадку лікарі використовують інструментальні методи обстеження для уточнення рівня та ступеня ураження.

Запаморочення можуть супроводжуватись іншими симптомами:

• вушними шумами, болем у вухах, зниженням слуху;
• різноманітними зоровими феноменами, починаючи від мерехтіння, аж до випадіння полів зору чи тимчасової повної сліпоти;
• заніміннями, свербінням, сухістю чи вогкістю рук, відчуттям зашпорів, втратою чутливості до дотику, чутливості до холодного чи гарячого.

Слід відзначити, що, як правило, початок хвороби пропускається як хворим, так і лікарем. Він починається з коротких випадків запаморочення або головокружіння легкої вираженості. Протягом кількох місяців тривалість нападів (attacks) збільшується, а їх інтенсивність наростає.

Симптоматика починає ускладнюватись головними болями, інтенсивною нудотою, блювотою та втратою свідомості. Саме тоді хворі починають звертатись до лікаря, а в загальній симптоматиці захворювання запаморочення нерідко вже ігноруються як хворим, так і лікарем, бо на перший план виходить “більш важлива симптоматика. І тільки при акцентуванні уваги на запамороченні, хворі починали пригадувати, що саме з них починалась симптоматика.

В більшості випадків опис запаморочень пацієнтами буває досить розмитим, нечітким, вони відчувають значні труднощі в підборі специфічних термінів для характеристики свого стану. Запаморочення часто суб’єктивно сприймались хворими як порушення сприйняття простору або відчуття незрозумілих неясних рухів.

Найчастіше симптоматика провокувалась рухами голови, або перебуванням в рухливих засобах: ліфтах, транспортних засобах. Деякі хворі називали цей симптом головокружінням, відмічаючи при цьому, що воно неясне, подібне до стану, який виникає після прийняття невеликих доз алкоголю.

Вказати напрямок кружіння хворим найчастіше не вдавалось. Цей стан супроводжувався негативним емоційним сприйняттям ситуації, нерідко виникав страх смерті, іноді хворі казали, що їм погано, скаржились на дурноту, млість, паралельно вказуючи на страх закритих (клаустрофобія) або відкритих (агорафобія) просторів.

Багато хворих скаржились на синдром захитування, непереносимість всіх або окремих видів транспорту – цей синдром в англомовній літературі прийнято називати хворобою руху або латинським терміном кінетоз.

У багатьох хворих розвивалась боязнь висоти та невпевненість в темряві (ніктофобія). Деякі хворі не могли дивитись на транспорт, чи будь-які інші предмети, які рухались перед очима (оптокінез). Інші скаржились на порушення координації рухів, напруження при спусканні з гори чи по сходах.

Другі вказували на миттєві перемикання, кидання в сторону. Лише невеликий відсоток хворих могли охарактеризувати чітко головокружіння, вказати його напрямок та характер.

В стандартизованому вигляді в структурі запаморочень затьмарення чи потемніння в очах (black-outs) та запаморочення (dizziness) були типовими для 70,19 і 60% хворих відповідно, тоді як чітке відчуття руху зустрічались лише у 22,08% хворих, що вказує на перевагу запаморочень та порушень координації рухів над головокружіннями.

Лікування таких хворих різне і залежить від виду запаморочення. Лікування включає:

• розслаблення;
• фізіопроцедури;
• фізкультуру (присінкову реабілітацію);
• зворотній біозв’язок;
• курортне лікування;
• фармакотерапію.

Наприклад, виявляється, що при запамороченнях більш ефективними виявляються препарати з ноотропною дією, тоді як при головокружіннях – препарати з седативною дією.

Популярний нині препарат Вестінорм бажано використовувати за приписом лікаря, але максимум його ефективності припадає на випадки поєднання запаморочень з головокружіннями та додатковою симптоматикою, зокрема з мігренозними болями голови без вираженої зорової аури.