Остеопороз хребта: ефективність і бандронової кислоти в лікуванні та попередженні вертебральних переломів І.Ю. Головач

Проблема остеопороэу набуває все більших обертів світового масштабу. ВООЗ прилічує його до головних хвороб цивілізації. Частота захворюваності на остеопороз зростає з віком, а пов'язані з ним проблеми зростають відповідно до збільшення тривалості життя [6, 7]. Особливо гостро ці проблеми проявляються у жінок. Сьогодні середньостатистична жінка України доживає до 70 років (у Європі - до 80 років), а це означає, що більше 20 років її життя припадає на постменопаузальний період та період пришвидшеної втрати кісткової маси. Внаслідок цього суттєво зростає ризик переломів кісток, насамперед, тіл хребців, зап'ястку і шийки стегнової кістки [5].

Остеопороз є руйнівним і безперервно прогресуючим захворюванням. Серед причин летальних наслідків він займає третє місце після патології серцево-судинної системи і новоутворень. Встановлено, що смертність у жінок, що перенесли один хребцевий перелом внаслідок серцево-судинних подій, церебральних захворювань, хвороб дихальної та сечостатевої системи, септичних станів і пролежнів зростає у 8 разів, а в разі перенесеного перелому шийки стегнової кістки- в 6 разів. Решта пацієнтів живуть, постійно зазнаючи фізичні та психологічні страждання.

Остеопороз хребта - хронічне захворювання, що тривалий час перебігає безсимптомно, а клінічно проявляється больовим синдромом, неврологічними проявами ураження хребта, зниженням зросту, різними деформаціями [2]. Больовий синдром в ділянці хребта може носити гострий чи хронічний характер. Біль, що виникає гостро, спонтанно або після невдалого руху, зазавичай пов'язаний з компресійними переломами хребців. Багато хворих відзначають також хронічний біль у хребті різної інтенсивності, відчуття дискомфорту, скутості, важкості у хребті. Пацієнти вказують, що ніби «щось тягне їх вниз», виникає бажання випрямитися, розігнутися, лягти на тверду поверхню; поступово стає важко тривалий час знаходитися в одному і тому ж положенні через виникнення тупого, тягнучого, іноді розпираючого і палючого болю [23].

Численні автори при розгляданні проблеми болю в нижній частині спини вказують на остеопороз як на найвірогіднішу причину, при цьому не конкретизують на якому етапі метаболічного ушкодження хребця виникає больовий синдром [24]. Між тим остеопороз хребта без переломів хребців, як правило, не проявляється больовим синдромом, оскільки трабекулярна кісткова тканина не має больових рецепторів. Поява больових відчуттів у хребті як причина остеопорозу свідчить про пізню діагностику цього процесу та, найскоріше, наявність декількох компресійних переломів хребців. Джерелами больової імпульсації є пошкоджений деформований хребець, оточуючі його спазмовані м'язи, періартикулярні тканини, міжхребцеві суглоби, зв'язковий апарат хребцевого сегмента тощо. Біль може бути пов'язаний з подразненням больових рецепторів, що розташовані в окісті хребців, капсулах фасеткових суглобів, задній повздовжній, жовтій, міжостистій зв'язках, твердій мозковій оболонці, епідуральній жировій клітковині, стінках артеріол і венул.

Необхідно зазначити, що неврологічні прояви при остеопорозі хребта виникають лише за переломів одного чи декількох хребців та внаслідок наростаючої деформації хребта [7]. Внаслідок підвищеної крихкості хребців з'являються різноманітні деформації («риб'ячі хребці», клиноподібна деформація, хребці у вигляді «котушок» тощо), з'являється позиційна напруга м'язів, порушується статика хребта з розвитком кіфоза чи кіфосколіоза та компенсаторного гіперлордозу [5, 25]. Все це суттєво погіршує умови кровообігу у хребцевому сегменті та сприяє розвитку асептичного запалення. Патофізіологічні процеси, що виникають при переломах хребців, запускають каскад вторинних нейрофізіологічних змін у нервових волокнах, ноцицептивних нейронах структур спинного та головного мозку [2].

Провідним клінічним синдромом остеопорозу хребта є біль, викликаний компресією хребця або повторними мікропереломами. Діагноз «біль у нижній частині спини», що є надзвичайно поширеним за кордоном, у нашій країні передусім асоціюється з діагнозом «остеохондроз хребта». Однак діагностика остеопорозу як частої причини хронічного болю в хребті має принципове значення для оцінки прогнозу та підходів до лікування, оскільки лікування остеопорозу суттєво відрізняється від інших захворювань, що здатні викликати біль у нижній частині спини [3, 5].

На відміну від остеопоротичних переломів інших локалізацій, більшість переломів хребта відбувається за малотравматичної ситуації: внаслідок компресійного навантаження, іноді зовсім незначного. А мікропереломи хребців можуть виникати і за звичного фізичного навантаження, звичайної щоденної фізичної активності. Цікавим є той факт, що переломи хребців, що виникають через 10-15-20 років після настання менопаузи, часто супроводжуються різким болем та представляють собою компресію високого ступеня, водночас переломи після 75 років виникають субклінічно, розміри хребця зменшуються поступово і не завжди супроводжуються больовим синдромом [5, 6]. При цьому в осіб похилого і старечого віку переломи можуть виникати в декількох хребцях одночасно, мати «повзучий» характер, а клінічно проявлятися тільки зниженням зросту і вираженими деформаціями хребта.

Компресія хребця зазвичай розвивається гостро при підйомі важкого (особливо часто при підйомі онуків з підлоги на руки), кашлі, чханні, трясьці у транспорті, при незручних рухах, що призводять до різкого навантаження на хребет Іноді пацієнтам достатньо оступитися чи перечепитися, щоб спровокувати появу болю, а відтак і перелому V таких випадках у пацієнтів розвивається гострий біль в хребті, що носить оперизуючий характер і посилюється при рухах; біль може симулювати гостру хірургічну ситуацію(ниркову чи печінкову коліку, тромбоз мезентеріальних судин тощо), гостру коронарну ситуацію (інфаркт міокарда), що зумовлено іритацією вегетативних структур спинного мозку Найчастіша локалізація переломів - нижньогрудний чи верхньопоперековий відділи хребта - визначає клінічність больового синдрому та його поширеність. Біль посилюється при кашлі, у вертикальному положенні та зменшується при переході в горизонтальне. Біль при компресійному переломі триває щонайменше 2-4 тижні й помалу вгамовується [2,6].

У похилому віці за вираженого остеопорозу і значної крихкості кісток хребці «осідають» поступово, часто під впливом власного тяжіння. Таким випадкам властиво поступове формування больових відчуттів, поступове наростання їх інтенсивності, що згодом набуває постійного і хронічного характеру. Біль може посилюватися при змінах положення тіла, кашлі, тривалих статичних навантаженнях (наприклад, при вдяганні тяжкого пальта чи шуби). Крім больових відчуттів, хворі скаржаться на виражену слабкість, втомлюваність, зниження працездатності. Властивим є виникнення епізодів гострого болю на тлі хронічного перебігу хвороби, котрі пов'язані з подальшою компресією хребців (частіше як прояв трабекулярного мікроперелому). Характерним є також зменшення зросту пацієнтів на 2-3-4 см після кожної подібної гострої атаки.

Звично перші деформації та переломи при остеопорозі торкаються Х-ХІІ грудних і I—II поперекових хребців. Це пов'язано з тим, що на стику грудного і поперекового відділів хід хребта має кут. Сила тяжіння, спрямована у вертикальному напрямку, передусім саме в цьому відділі сприяє «зминанню» тіл хребців за умов їх крихкості, зумовлюючи появу клиноподібних деформацій [25]. У подальшому, якщо пацієнт не приймає протиостеопоротичних препаратів, мінеральна щільність кістки прогресивно знижується, а умови для виникнення переломів зберігаються, тоді виникають нові й нові переломи хребців. При цьому, як правило, додаються переломи хребців, які розташовані вище, але переломи шийних і верхньогрудних хребців виникають край рідко.

Вигляд пацієнта з остеопоротичними переломами хребців досить специфічний [2, 5]. По-перше, прогресивно зменшується зрісттаких пацієнтів. При переломі кожного хребця людина втрачає від 1 до 3 см у зрості, відтак при множинних переломах втрата зросту може сягати 10-15 см. Оцінку змін зросту краще проводити у порівняння зі зростом, який був у конкретної людини у молодому віці. Вважається, що у пацієнтів з остеопорозом, наявними компресійними переломами кісток необхідно проводити вимірювання зросту кожні 2 тижні. Втрата у зрості 6 мм і більше є ознакою появи нового компресійного перелому. Дана методика є важливою для пацієнтів похилого віку, оскільки в них компресія може бути й безболісною.

Внаслідок деформацій хребців формується кіфотична або кіфосколіотична деформація хребта з характерним виглядом, що отримав назву «удовиний горб». Паралельно розвивається компенсаторний гіперлордоз. Спостерігається також вкорочення тулуба, внаслідок цього здається, що у пацієнта надто довгі руки і ноги. У разі вираженого остеопорозу і множинних компресійних переломів хребців формується кіфоз, зменшується відстань між нижніми ребрами і крилами клубових кісток, відтак нижні ребра можуть щільно прилягати до тазових кісток, викликаючи больові відчуття через «синдром ілеокостального тертя». Поступово втрачається лінія талії, відмічається провисання живота, формуються додаткові шкірні складки на животі та спині, невластиві людині з нормальною поставою. Виражений кіфоз, при якому збільшується відстань від потиличного бугра до стіни та зменшення відстані від XII ребра до гребнів клубових кісток, у поєднанні з втратою у зрості більше 4 см, свідчить про наявність перелому щонайменше одного хребця. У пацієнтів з деформаціями грудної клітки і хребта у разі підозри на остеопоротичні переломи хребців слід проводити вимірювання грудного кіфозу за допомогою кіфометра, відстані між потилицею пацієнта до стінки у положенні стоячи та відстань між нижнім краєм XII ребра і гребнем клубових кісток. У клінічній діагностиці остеопорозу застосовують визначення і порівняння між собою відстані від верхівки тімені до лонного симфізу і від симфізу до ступнів. V нормі вони однакові. Зменшення першого розміру відносно другого більше ніж на 5 см свідчить про наявність остеопорозу та його ускладнень у вигляді переломів хребців [6, 7].

Порівнюючи з переломами стегна, які більшістю своєю є фатальними або ж супроводжуються драматичними для пацієнта наслідками, переломи хребців не збільшують смертність упродовж першого року після перелому. Показники виживання знижуються пізніше через приєднання супутніх захворювань, значного зниження фізичної активності, зміни психологічного настрою тощо.

За тривалого остеопоротичного процесу та відсутності адекватного дієвого лікування розвивається так звана остеопоротична спондилопатія-остеопоротична деформація та переломи хребців. Компресія хребців (переломи) часто призводить до зменшення міжхребцевих отворів і може супроводжуватися розвитком корінцевих синдромів. Найчастіше під компресію підпадають корінці нижньогрудного і верхньопоперекового відділів хребта як найбільш вразливих місць виникнення переломів. Подібна локалізація корінцевого синдрому невластива остеохондрозу хребта, а його виникнення, особливо у пацієнтів похилого віку, дозволяє припустити наявність остеопоротичного процесу.

Кінцевим варіантом компресійних процесів є виникнення компресії спинного мозку при компресійному переломі тіла хребця. Рідше разом із корінцем компресії зазнає корінцева артерія. При цьому найбільше значення має стиснення передніх корінцево-спинальних артерій, що формують передню спинальну артерію, яка кровопостачає передні 2/3 поперечника спинного мозку. Найчастіше під компресію підпадає артерія Адамкевича, яка підходить до спинного мозку разом із корінцями Тh1О-12 або L1, рідше у процес втягується корінцево-спинальна артерія середньогрудного басейну кровопостачання спинного мозку, яка входить у хребцевий канал разом із корінцями від Th5 до Th7, ще рідше - додаткова корінцево-спинальна артерія Депрож-Готтерона, яка підходить до спинного мозку з корінцем L5 або S1. Залежно від ступеня компресії корінцево-спинальних артерій розвиваються різні клінічні синдроми. При помірній компресії формується радикуломі-єлоішемічний стан, що, окрім компресійного корінцевого синдрому супроводжується ознаками ураження спинного мозку.

Поширеність деформацій хребта практично є однаковою як у чоловіків, так і в жінок, проте більш різко ця патологія виражена у жінок [2, 5, 16]. Періодичний біль у грудному та поперековому відділах хребта характеризується однаковою частотою. Біль у грудному відділі хребта корелює зі ступенем кіфозу, кількістю деформованих хребців та сумарним рівнем змін у грудному відділі хребта, тоді як кореляція між болем у поперековому відділі хребта та його остеопоротичними змінами не відмічається, що може свідчити про різну етіологію болю в хребті [23]

Найпростішим, доступним, дешевим і валідним методом діагностики остеопорозу є рентгенографія хребта в 2-х проекціях [6,7,25]. Саме рентгенографія традиційно використовувалася для діагностики остеопорозу. Однак, слід мати на увазі, що рентгенологічний діагноз остеопорозу можливий тільки за втрати кісткової маси більше 25-30% (за даними декотрих авторів - до 45%). Отже, рання діагностика остеопорозу за допомогою рентгенографічного методу недоцільна, втім цей метод є незамінним у діагностиці переломів, зокрема деформацій хребців. При цьому важливо проводити дослідження нижньогрудного і поперекового відділів хребта як найбільш вразливих у плані розвитку остеопоротичних переломів. Трабекулярна резорбція тіл хребців на рентгенограмах проявляється у витонченні поперечних трабекул впритул до їх повного зникнення та потовщення поздовжніх, орієнтованих за лініями навантажень. Це зумовлює появу специфічного симптому «смугастої» кістки, причому смуги йдуть зверху вниз - вертикальна посмугованість кістки. Саме ця ознака дозволяє відрізнити остеопороз від остеомаляції. Втрата губчастої кістки зумовлює також посилення контурів замикальних пластинок і виникнення ще одного патогномонічного рентгенологічного симптому - «віконної рами» або «порожнього коробка».

Внаслідок цього тіла хребців втрачають міцність, що призводить до виникнення типових остеопоротичних деформацій: двоввігнутої, що характеризується зменшенням середньої висоти тіла хребця («хребець-котушка» або «риб'ячий» хребець); клиноподібної, якій властиво зменшення передньої висоти тіла хребця; компресійного перелому («краж» синдром), для якого характерно зниження всіх трьох висот тіла хребця. «Улюбленими» локалізаціями остеопоротичних деформацій є так звані перехідні зони, тобто місця переходу більш рухомого відділу хребта у менш рухомий, і навпаки [6]:

• двоввігнуті деформації найчастіше спостерігаються у сегментах Th4-Th8 і L3-L4;
• клиноподібні деформації частіше виявляються у сегментах Th6-Th7. Тh11-L1;
• компресійні деформації найчастіше діагностуються у сегменті Th12-L1.

Показами для проведення рентенографії хребта є зниження зросту і біль у спині за умов наявності факторів ризику розвитку остеопорозу [7].

Попри безумовно позитивні моменти в діагностиці остеопорозу і його ускладнень за допомогою рентгенографії цей метод є достатньо неточним щодо оцінки втрати кісткової маси тканиною хребця. До 50% губчастої кістки може бути невидимим на рентгенограмах, оскільки на звичайних знімках чітко візуалізується лише кортикальна кісткова тканина. Інтерпретація зображення та діагностика остеопорозу залежить від правильної укладки пацієнта, правильної центрації променя та, безумовно, кваліфікації лікаря-рентгенолога.

Оскільки міцність кіткової тканини, головним чином, залежить від мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ), визначення останньої вважається найбільш об'єктивним методом визначення ризику переломів кісток. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, показники кісткової щільності лежать в основі діагнозу остеопорозу і особливо корисні на ранніх стадіях остеопоротичного процесу (у разі остеопенічного синдрому), коли переломів ще немає та необхідно прийняти рішення щодо тактики ведення пацієнта, ґрунтуючись на показниках МЩКТ і факторах ризику остеопорозу [2].

Для оцінки МЩКТ сьогодні використовують методи кісткової денситометрії, а «золотим стандартом» є двоенергетична рентгенівська абсорбціометрія (DEXA). Денситометрія поперекового відділу хребта і проксимального відділу стегнової кістки є стандартними методами дослідження на апаратах даного типу Без денситометричного дослідження діагноз остеопорозу правочинний в осіб з деформаціями чи переломами хребців, що виявлені методами рентгенографії чи рентгеноморфометрії, а також у жінок старше 70 років, що перенсли перелом кісток периферичного скелета, який розвинувся за мінімальної травми [7].

Лікування остеопорозу спрямоване на попередження переломів, що досягається збільшенням чи стабілізацією МЩКТ і покращанням якості кістки шляхом пригнічення надмірної резорбції і/або стимуляції зниженого кісткоутворення [27]. Ефективність лікарського засобу для лікування остеопорозу повинна бути доведена в рандомізованих клінічних випробуваннях (РКВ), первинної кінцевої точкою яких є зниження числа переломів. Вочевидь, що такі дослідження мають бути тривалими (3-5 років) та охоплювати велику когорту пацієнтів [12]. Для реєстрації переломів хребців, що виникли у ході випробування, проводиться динамічне рентгенологічне дослідження з наступною рентгеноморфометрією тіл хребців.

Серед чисельної групи антиостеопоротичних препаратів найбільшу увагу привертають до себе бісфосфонати (БФ). їх достоїнства полягають у вибірковій дії на кісткову тканину, найпотужнішій здатності підвищувати мінеральну щільність кісткової тканини(МЩКТ) серед усіх відомих на сьогодні антирезобтивних засобів і незначній частці побічних ефектів, ризик яких є суттєво нижчимпорівняно з перевагами препаратів [1,4].

Бісфосфонати (БФ) -хімічно стабільні аналоги пірофосфатів, що зв'язуються у кістці з гідрокси апатитом і пригнічують кісткову резорбцію шляхом зменшення кількості й активності остеокластів. Варіанти будови молекули бісфосфонатів зумовлюють їх різну активність [1,8]. Перше покоління бісфосфонатів - етидронат, клодронат і тилудронат- не містять у своїй структурі атомів азоту Ці сполуки метаболізують внутріклітинно остеокластами до цитотоксичних аналогів аденозин трифосфату Азотовмісні БФ - алендронат, ібандронат, памідронат, ризедронат, золендронат - формують II і III покоління БФ, вони володіють більш виразною антирезорбтивною активністю за рахунок індукції апоптозу остеокластів через гальмування ферментів мевалонового шляху, перешкодження утворенню ізопреноїдів і малих ГТФаз, що необхідні для підтримання цитоархітектоніки і життєдіяльності остеокластів [17]. Саме присутність атома азоту в боковому ланцюзі молекули БФ зумовлює особливий механізм їх впливу на кісткові клітини. Дія азотовмісних БФ, крім того, призводить до втрати клітинами-попередниками остеокластів здатності до диференціювання і дозрівання, що в подальшому зумовлює зменшення кількості популяції остеокластів. Крім антирезорбтивного ефекту. БФ володіють й гальмівним впливом на процеси мінералізації скелета і м'яких тканин, а також їм властива низка анаболічних ефектів, оскільки вони блокують апоптоз остеобластів і остеоцитів та стимулюють утворення нової кістки. За даними in vitro, під впливом БФ остеобласти зменшують секрецію остеокластами остеокластстимулюючого фактора. Загалом, здатність БФ пригнічувати патологічну резорбцію кісткової тканини і стимулювати утворення нової кістки визначають їх лікарську дієвість при остеопорозі.

Одним з препаратів нової генерації є ібандронова кислота (Бонвіва). Ця сполука відрізняється унікальною будовою, що дозволила поєднати високу афінність до кісткової тканини з потужним антирезорбтивним потенціалом [4, 9, 10]. Завдяки використанню однієї таблетки на місяць, високій ефективності та добрій переносимось препарату істотно зростає прихильність пацієнтів до лікування, що в терапії остеопорозу є надзвичайно важливим [8].

Призначення ібандронату щоденно по 2,5 мг знижувало на 50-60% ризик виникнення переломів хребців, проте вплив препарату на рівень ризику невертебральних переломів був показаний лише у жінок, в яких до лікування Т-індекс був нижчим за -3,0 SD [11,14]. Паралельно груповими дослідженнями було продемонстровано, що прийом усередину один раз на місяць 150 мг ібандронової кислоти підвищує МЩКТ і знижує рівень біохімічних маркерів обміну кістки так само ефективно (або навіть краще), як і щоденний прийом препарату, що стало підставою для затвердження лікування ним остеопорозу в жінок постменопаузального періоду[20, 22]. Саме це дослідження, що проаналізувало результати дворічного спостереження, стало воістину революційним, оскільки сприяло розвитку нових підходів і новій концепції лікування жінок постменопаузального віку з остеопорозом [21].

Добре відомо, що ефективність лікування будь-якого хронічного захворювання залежить від наполегливого виконання пацієнтом лікарських рекомендацій і ретельного прийому препаратів. На жаль, терапія хронічного, здебільшого безсимптомного, перебігу остеопорозу характеризується таким же низьким рівнем виконання призначень лікаря, як і за інших хронічних недугів. Згідно з існуючими даними, лише 31-58% пацієнток продовжують щоденний прийом бісфосфонатів через рік після початку терапії [13]. Незручності, пов'язані з дотриманням рекомендацій: утримання від сніданку, необхідність знаходження у вертикальному положенні певний час після прийому таблетки, загроза розвитку побічних ефектів з боку травного тракту, передусім стравоходу, ще більше знижують прихильність хворих до терапії хронічного безсимптомного захворювання. А саме в лікуванні остеопорозу величезне значення має прихільність пацієнтів до лікування.

В останні роки отримані дані, що жінки віддають перевагу більш рідкому прийому препаратів -1 раз на тиждень або 1 раз на місяць[15,20]. Саме більш рідкий прийом препарату без зниження його ефективності призводить до подальшого підвищення прихильності пацієнток до лікування і, відповідно, до покращання клінічних наслідків за постменопаузального остеопорозу [8]. У дослідженні ESTHER, що завершилося нещодавно, було показано, що за терапії Бонвівою в дозі 150 мг щомісячно через 12 міс. 100% жінок продовжували приймати бісфосфонат. Ці дані підтверджують високу прихильність пацієнтів до призначеного лікування [26].

Клінічна ефективність Бонвіви була підтверджена даними низки багатоцентрових досліджень щодо вивчення впливу різних доз ібандронової кислоти на МЩКТ і якість кістки, ризик розвитку нових переломів і переносимість препарату Результати дослідження Monthly Oral iBandronate In LadiEs (MOBILE) продемонстрували, що кількість препарату прийнятого один раз на місяць, є однаково ефективним, як і за щоденного прийому. Уданому дослідженні, що тривало 2 роки, прийняло участь 1609 жінок постменопаузального віку Первинною кінцевою точкою при оцінці ефективності була зміна показників МЩКТ поперекових хребців через 1 рік лікування порівняно з вихідними даними. Вторинні кінцеві точки ефективності включали динаміку МЩКТ поперекових хребців через 2 роки, МЩКТ проксимального відділу стегна через 1 і 2 роки терапії, зміни маркерів кісткового обміну. Через 1 рік було відзначено вірогідне зростання МЩКТ поперекового відділу хребта порівняно з вихідними даними на 4,3% за прийому 50мг/50 мг (2 дні підряд 1 раз на місяць) Бонвіви, на 4,1%- за прийому 100 мг 1 раз на місяць, на 4,9%-за щомісячного прийому 150 мгта на 3,9%-за щоденного прийому 2,5 мг Бонвіви.

Порівняно з іншими БФ ібандронова кислота (Бонвіва) найістотніше знижувала ризик нових переломів хребта (на 62%), згідно з результатами дослідження BONE [14]. Бонвіва продемонструвала статистично достовірне і клінічно значуще зменшення кількості нових вертебральних переломів в обох групах з різним режимом дозування. У групі 2,5 мг щоденного прийому відмічено зменшення нових рентгенопідтверджених хребцевих переломів на 62% до закінчення трирічного періоду дослідження. Клінічно підтверджені випадки переломів хребта були також нижче - до 49%. Потужний протипереломний ефект знайшов відображення і у статистично вірогідному зменшенні зниження зросту порівняно з групою, що отримувала плацебо. Протипереломний ефект спостерігався і після закінчення дослідження. Не було відзначено убування ефекту з плином часу.

У рамках цього дослідження проводилися гістологічні та гістоморфометричні аналізи кісткових біоптатів у підгрупі пацієнток, що приймали участь в програмі щодо оцінки впливу інтермітуючого і щоденного прийому ібандронової кислоти на якість і мікроархітектоніку кісткової тканини. Отримані результати показали, що обидва режими дозування асоціювалися з формуванням нової кістки без ознак порушення мінералізації кісткового матриксу, при цьому відзначалися ознаки покращання її мікроархітектоніки.

У плацебо-контрольованому дослідженні STRONG (STudy Researching Osteoporosis iN Guys) проаналізований клінічний ефект Бонвіви у чоловіків з первинним, ідіопатичним і гіпогонадизм-залежним зниженням кісткової маси [18]. Чоловіки отримували 150 мг препарату 1 раз на місяць впродовж 1 року. Через 1 рік відзначено статистично достовірне зростання МЩКТ в ділянці поперекових хребців (3,5% проти 0,9% в групі плацебо) і проксимального відділу стегнової кістки (1,2% проти -0,2%).

Таким чином, ібандронат є ефективним препаратом для лікування пацієнтів з ускладненим остеопорозом та попередженням виникнення нових вертебральних переломів кісток. Дозування 150 мг 1 раз на місяць суттєво збільшує прихильність до лікування, зменшує число безпідставних відмін препарату та зменшує негативні побічні ефекти з боку стравоходу і шлунка [20].

Аналіз результатів цих й інших проспективних досліджень дає сподівання, що терапія ібандронатом у пацієнтів з вираженим остеопорозом і прискореною втратою кісткової маси захистить їх від нових переломів тіл хребців та, зрештою, від інвалідизації.

Отже, ібандронова кислота (Бонвіва) розглядається сьогодні як ефективний метод лікування остеопорозу хребта різного генезу як у жінок, так і у чоловіків. Причім в осіб з вираженим больовим синдромом у хребті цей препарат є першою лінією терапії. Зниження ризику повторних переломів при застосуванні Бонвіви досягається шляхом стабілізації МЩКТ в хребті і трабекулярних ділянках інших кісток. Виражена кістковопротективна здатність препарату в поєднанні з його доброю переносимістю, високою прихильністю до терапії висуває Бонвіву в ряд препаратів, що найчастіше з високим клінічним ефектом використовується в лікуванні остеопорозу хребта.

Литература

1. Беневоленская Л.И. Бисфосфонаты в профилактике и лечении остеопороза // Российская ревматология. — 1998. — №2. — С. 2—9.

2. Лесняк О.М. Остеопороз позвоночника // Consilium medicum. — 2004. — Т.6, №8.

3. Поворознюк В.В., Литвин В.О., Орлик Т.В. Боль в нижней части спины // Доктор. - 2003. -№ 1. - С 31-37.

4. Поворознюк В.В. Бисфосфонаты: роль ибандроновой кислоты влечении постме-нопаузального остеопороза // Зцоров'я УкраТни. — 2007. — №5. — С. 57—58.

5. Поворознюк В.В., Макогончук А.В., Орлик Т.В., Дзерович H.I. Остеопороз хребта у людей різного віку // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2008.-№1.-С 75-78.

6. Риггз Б.Л., Мелтон Л.Дж. Остеопороз / СПб.: Невский диалект, 2000.

7. Скрипникова И.А. Новые подходы к диагностике остеопороза и связанных с ним переломов // Профилактическая медицина. —2009. — №6. — С. 34—39.

8. Торопцова Н.В., Никитинская О.А., Беневоленская Л.И. Новый препарат бонви-ва для лечения постменопаузального остеопороза // остеопороз и остеопатии. - 2006. - №2. - С. 42-45.

9. Barrett J., Worth E., Bauss F., Epstein S. Ibandronate: a clinical pharmacological and pharmacokinetic update // J. Clin. Pharmacol. - 2004. - Vol. 44. - P. 951-965.

10. Bauss F., Russel R.G. Ibandronate in osteoporosis: preclinical data and rationale for intermittent dosing // Osteoporosis Int. - 2004. - Vol. 15. - P. 423-433.

11. Chesnut III C.H., Skag A., Christiansen C, Recker R., Stakkestad J.A., et aL Effects of oral ibandronate administered daily or intermittently on fracture risk in postmeno-pausal osteoporosis // J Bone Miner Res. - 2004. - Vol. 19(8). - P. 1241-1249.

12. Chou R., Huffman L.H.; American Pain Society; American College of Physicians. Medications for acute and chronic low back pain: a review of the evidence for an American Pain Society/American College of Physicians clinical practice guideline // Ann. Intern. Med. - 2007. - Vol. 147(7). - P. 505-514.

13. Cramer J., Amonkar M.M., Hebborn A., et al. Compliance and persistence with bisphosphonate dosing regimens among women with postemenopausal osteoporosis // Curr Med Res Opin. - 2005. - Vol. 21. - P. 1453-1460.

14. Delmas P.D., Recker R.R., Chesnut CH 3rd, Skag A., Stakkestad J.A., Emkey R., Gilbride J., Schimmer R.C., Christiansen C. Daily and intermittent oral ibandronate normalize bone turnover and provide significant reduction in vertebral fracture risk: results from the BONE study // Osteoporos Int. - 2004. - Vol. 15(10). - P. 792-798.

15. Emkey R,. Koltun W., Beusterien K., et al. Patient preference for once-monthly ibandronate versus once-weekly alendronate in a randomized, open-label, cross-over trial: the Bonviva Alendronate Trial in Osteoporosis // Curr. Med. Res. Opin. — 2005.-Vol. 21.-P. 1895-1903.

16. Felsenberg D., Wieland E,, Hammermeister C. ei al. Prevalence of vertebral spinal deformities in women and men in Germany. EVOS group in Germany // Med Klin. — 1998.-93 (Suppl 2).-P. 31-34.

17. Fisher J.E., Rodan G.A., Reszka A.A. In vivo effects of bisphosphonates on the osteoclast mevalonate pathway // Endocrinology. - 2000. - Vol. 141. - P. 4793-4796.

18. Orwoll E.S., Binkley N.C., Lewiecki E.M., Gruntmanis U., Fries M.A., Dasic G. Efficacy and safety of monthly ibandronate in men with low bone density // Bone. — 2010. — Vol. 46(4).-P. 970-974

19. Pyon E.Y. Once-monthly ibandronate for postmenopausal osteoporosis: review of a new dosing regimen // Clin. Ther. - 2006. - Vol. 28(4). - P. 475-490.

20. ReginsterXY., Adami S., Lakatos P., Greenwald M., Stepan J.J., Silverman S.L, Christiansen C, et al. Efficacy and tolerability of once-monthly oral ibandronate in postmenopausal osteoporosis: 2 year results from the MOBILE study // Ann Rheum Dis. - 2006. - Vol. 65(5). - P. 654-661.

21. Reginster J.Y., Felsenberg D., Cooper C, Stakkestad J.A., Miller P.D., Kendler D.L., et al. A new concept for bisphosphonate therapy: a rationale for the development of monthly oral dosing of ibandronate // Osteoporos Int. — 2006. — Vol. 17(2). — P. 159-166.

22. Reid D.M. Once-monthly dosing: an effective step forward // Bone. — 2006. — Vol.38, Suppl. 1.-SI 8-22.

23. Ryan P.J., Evans P., Gibson T. et al. Osteoporosis and chronic back pain: a study with single-photon emission computed tomography bone scintigraphy //J. Bone Miner. Res. - 1992.-Vol. 7.-P. 1455.

24. Ryan P.J., Blake G., Herd R., Fogelman I. A clinical profile of back pain and disability in patients with spinal osteoporosis// Bone.— 1994.— 15(1). —P. 27—30.

25. Tamayo-Orozco J., Arzac-Palumbo P., Peon-Vidales H., Mota-Bolfeta K., Fuentes F. Vertebral fractures associated with osteoporosis: Patient management // Am. J. Med. - 1997. - 103 (suppl. 2A). - P. 44-48; discussion - P. 48-50.

26. Vujasinovic-Stupar N.. Milic N., Petrovic-Rackov L., Prodanovic N., ESTHER Study Group. Efficacy and safety of once monthly ibandronate treatment in patients with reduced bone mineral density—ESTHER study // Srp. Arh. Celok. Lek. — 2010. — Vol. 138(1-2). - P. 56-61.

27. Watts N.B. Treatment of osteoporosis with bisphosphonates // Rheum. Dis. Clin. North Am. - 2001. - Vol. 27(1). - P. 197-214.