Інтерв’ю з Невзгодою А.А.

Запитання: Які сучасні основні тенденції розвитку пульмонології у нас в Україні?

Відповідь: Проблема пульмонології в тому, що кількість хворих  постійно зростає. І по летальності – легенева патологія виходить на перше місце. Згідно статистики: кожний другий дорослий чоловік у цьому столітті помре від раку легень. Мабуть справа в тому, що велика забрудненість зовнішнього середовища призводить до того, що кількість хворих на онкологічні захворювання зростає. Також бронхіальна астма, як хвороба цивілізації, виходить на одне з перших місць. Якщо раніше по стаціонарам на першому місці були хронічні бронхіти, то тепер є хронічні обструктивні бронхіти, тобто предтечі бронхіальної астми або легкі форми бронхіальної астми. Проблема, перш за все, в неякісному підборі ліків. Тобто, терапія цих хворих неагресивна.

Друге – це несвоєчасна діагностика. Особливо пізньою є діагностика хворих з бронхіальною астмою. Тому не дивно, що хворі з бронхіальною астмою починають лікуватися з глюкокортикоідів чи з пролонгованих адреноміметиків. У той саме час, коли попередні стадії хвороби (коли можна зупинити розвиток патології) не діагностуються.

Третя проблема – розвивається загострення і не проводиться профілактика рецидивів захворювання. Тобто, всі хронічні легеневі захворювання мають тенденцію до загострення в певні сезонні періоди. Вкладання грошей в профілактику легеневих захворювань є найдешевшим порівняно з профілактикою в гастроентерології, кардіології. В пульмонології профілактика захворювань проводиться дуже і дуже поверхнево.

Ще одна проблема – це хворі на пневмонію. Апріорі можна сказати, що будь-якого хворого на пневмонію можна вилікувати. І в той саме час всесвітня тенденція іде до того, що 10% хворих з тяжкою пневмонією – помирають. У чому тут справа? Справа, знов таки, у пізній діагностиці, і друге – підборі ліків.

І остання проблема – це туберкульоз. Ще одне легеневе захворювання, по якому у нас зараз є епідемія. Летальність від туберкульозу – це колосальні цифри. Якщо рівень зберігатиметься такий самий, то епідемія буде наростати. На даний час існують резистентні до звичайних ліків форми туберкульозної палички. Ці форми патології лікувати дуже важко, вони обтяжливо ляжуть на бюджет багатьох ланок охорони здоров’я.

Запитання: У чому Ви бачити недостатню діагностику з онкозахворювань та туберкульозу?

Відповідь: Можна говорити про якісь генетичні особливості цих захворювань. Ми не кажемо, що туберкульоз чи рак – це повністю генетично зумовлені патології. Але предиспозиція є. Якщо у хворого в родині хтось має рак легень, значить всі рідні цієї родини повинні складати окрему групу, в якій постійно ретельно необхідно робити рентген-обстеження. Наприклад, в Японії в свій час був найбільший рівень захворюваності на рак шлунку. Коли почали всім пацієнтам після 40 років робити профілактичні фіброгастроскопії , і виявляти це захворювання на ранній операбельній стадії, кількість невиліковного раку шлунку зменшилась на багато значно. Якщо в США кожна друга ФБС завершується біопсією, то у нас не завжди є подібна ситуація. ФБС і біопсія повинні йти паралельно, і діагностика повинна бути більш агресивною. Тобто, за відомими встановленими критеріями: якщо хворий більше 2-х тижнів має кашель – це вже підозріло, якщо більше 2-х місяців хворий має кашель без видимої причини, то такий хворий обов’язково повинен піддаватись ФБС, проведенню КТ і тому подібне.

Друга ланка, яка є слабкою – це газовий аналіз крові. За кордоном ніхто не буде лікувати хворого, поки йому не зроблять газовий аналіз крові. У нас наявність апаратів типу «Astrup» для проведення газового аналізу крові – це поодинокі випадки. Як можна давати антибіотики, як можна давати внутрішньовенні розчини, не знаючи pH крові на даний момент.

Третє, в чому є прогалина – це тромбоемболія легеневої артерії. Тільки в США кожного року хворіє на ТЕЛА до 150 тис. чоловік. Це величезні цифри. Ми на сьогоднішній день не маємо у Львові ні одного сцинтографа для діагностики ТЕЛА. Пульмонологія сьогодні – це, перш за все, технології. Якщо технологічні ланки не будуть задіяні, то діагностика буде носити казуїстичний характер. Там найшли туберкульоз, там пневмонію, там ще щось, а має бути чітка технологія, коли ми зобов’язані щось робити. Мають бути не тільки протоколи лікування, але й протоколи обстеження. Тоді можна говорити про новий крок в розвиток діагностики і лікування.

Запитання: У недавній епідемії пневмонії, яку ми перенесли, у Вас дуже добрі результати курації пацієнтів. Чим саме було досягнуто такі результати – не було ні одного летального випадку? Схеми, які застосовувались, є співмірні з тими, які рекомендувало Міністерство охорони здоров’я?

Відповідь: Схеми співпали з тими, які рекомендувало Міністерство охорони здоров’я, але не українськими, а російськими. Коли ми порівняли наші схеми, вони були абсолютно тотожні тим, які застосовувалися в Російській Федерації, які були занотовані вченими університетів Новосибірська, Санкт- Петербургу і Москви. Наші схеми – це була адаптація рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я в українських умовах. Хвороба сприймалась як чисто вірусна патологія – як банальна пневмонія. Але ми вважаємо, що це був, скоріш за все – геморагічний васкуліт. І тому ті методи, які ми застосували, давали дуже добру ефективність. Коли ми йшли уторованою рекомендованою схемою, то основним базовим препаратом був Таміфлю, і не виключалося того, що хворі помирали, на жаль. У Львівській області померло понад 100 хворих. Отже, ці рекомендації в якійсь мірі не діяли, вони були запізнілі і націлені на лікування чисто вірусної пневмонії. А в цій епідемії була пневмонія асоційована з вірусом каліфорнійським. Тобто, вірусно-бактерійна пневмонія. Тому треба було під час дороги «змінитися», швидко зорієнтуватися. Лікаря визначає, перш за все, можливість зорієнтуватися і нестандартно мислити. Стандарти обстеження і діагностики – добра річ, але кожна людина хворіє по-своєму, і кожна хвороба забарвлена індивідуальністю цієї людини. Не було швидкої переорієнтації, використовувались певні речі, як, наприклад, оксигенотерапія (вона повинна була врятувати хворого, якби це була звичайна пневмонія). Але це була не звичайна пневмонія, тому оксигенотерапія не дала того ефекту, на який були великі сподівання. Необхідно також чітко розрізнити важкість стану хворого: чим тяжчий хворий, тим більше фахових лікарів має бути при ньому. Тобто, важкого хворого з пневмонією повинен лікувати не тільки пульмонолог, а має бути задіяний і реаніматолог, і лікар функціональної діагностики, і лікар інфекціоніст. На даний час констатуємо надзвичайно важкий перебіг хвороб. Хвороби стали важчими, більш складнішими для діагностики і лікування. Тому не зайвим буде в лікуванні такого хворого задіяти і клінічного фармацевта. Для лікування важких форм хвороби необхідно створювати бригади для лікування цієї патології. І настав час, щоб у кожному відділі була хоча би одна палата інтенсивної терапії. Коли свого часу в пульмонологічному відділенні ми ввели реанімаційний блок, то смертність хворих знизилась у 10 разів. Ще раз підкреслюю, що технології на сьогоднішній день є надзвичайно важливими.

Запитання: Ви працювали і в США, і в Іспанії, і в Німеччині. Як би Ви порівняли зарубіжну медицину і українську пульмонологію? Є спільні тенденції? Чи є якісь кардинальні відмінності?

Відповідь: Напевно медицина є славна тим, що на відміну від інших дисциплін, є інтернаціональною. Ми маємо багато спільних коренів. Тобто, будь-яка європейська медицина прийшла з грецької медицини, з римської медицини. А українська медицина, особливо львівська, має багато коренів німецьких, австрійських. Я би не казав про якісь кардинальні відмінності чи особливості в медицині, ми можемо говорити тільки про рівень забезпеченості в медицині. Що стосується підготовки лікарів, то я не казав би, що лікар з США, Німеччині чи Іспанії є ліпший чи гірший від українського лікаря. І за кордоном і у нас є дуже хороші фахівці. Але американська медицина наперед налаштована на те, що лікар не є досконалим, і тому йому створюються умови для допомоги в постановці діагнозу і в виконанні лікування. Тобто, він обкладений великою кількістю певних регламентів, протоколом лікування, протоколом обстеження. Мені американці казали, що американська медицина налаштована на сірого лікаря, а українська медицина орієнтована на геніального лікаря. Але унікальних лікарів одиниці. Американці мають багато проміжних стадій, які дисциплінують і допомагають лікарю. У нас створення кафедр клінічної фармакології, фармакотерапії і стандартизації, клінічних протоколів лікування скеровано на допомогу лікареві, на кардинальні кроки в реформуванні нашої медицини. Стан нашої медицини не влаштовує не тільки хворих, їх родичів, але й самих лікарів.

Ми можемо говорити про певні особливості – більшу замкнутість американських лікарів, чи про велику прецизійність німецьких лікарів, чи про духовність іспанських лікарів. Тобто, кожна нація має свої особливості. Але принцип є один: якщо кожна нація буде мати свій метод лікування хвороби, то наперед відомо, що нічого доброго з цього не буде. Тому ми об’єднані. Є велике братство лікарів всього світу. Наші знання переливаються з одної країни в іншу. Напевно медицина, як ніяка інша область знань і практики, є інтернаціональною. Не дивно, що у нас вчаться студенти з інших країн, вони розуміють, що знання, отримані в Україні, є універсальними. Відмінність є в забезпеченні, в соціальному рівні. Відомий польський економіст Бальцерович казав, що тривалість життя людини залежить не від якості медицини., а від якості життя. Тобто, медицина як ніяка інша наука є соціальна, ми можемо говорити про медицину, як відображення соціального рівня. Але що стосується підготовки медиків, кваліфікації лікарів – українська медицина досить висока, і тому наші лікарі високо цінуються в усьому світі.

Запитання: При необхідності можна було б до Вас звертатися за консультацією?

Відповідь:У будь-який час, у будь-якому місці.

Дякую.