Порівняльна характеристика різних способів остеосинтезу ребер та грудин в експерименті

За даними різних авторів, фрагментарні переломи кістково-хрящового каркасу грудної клітки супроводжуються летальністю від 50% до 85,7%. Пошкодження грудної стінки при закритих травмах складають 50-70%, а при поєднаних травмах 90,8%.

Найбільш важливим є заходи, які забезпечують відновлення цілісності пошкодженого реберно-грудинного каркасу, та приведуть до покращення газообміну і нормалізації вентиляційно-перфузійних співвідношень в легенях. Для відновлення цілісності каркасу грудної клітки використовується велика кількість різноманітних хірургічних методик, використання яких обмежене за показаннями.

Для того, щоб вибрати найоптимальніший метод фіксації була проведена порівняльна характеристика різних способів остеосинтезу ребер та грудини на трупах.

Штучним методом були створені переломи ребер на трупах (6 жінок і 6 чоловіків, віком від 56 до 82 років, які померли від різноманітних соматичних захворювань) за допомогою пристрою для визначення міцності кісток.

Пружинним апаратом створювали стиснення грудної клітки в передньо-задньому напрямку. Сила стискання на грудину коливалася від 190 до 205 кг, згинання грудини від 8 до 9 см, до отримання переломів ребер.  У всіх випадках п’яту пристрою встановлювали на рівні Ш – IV ребра і утримували переломи III – IV – V ребер. Сила стискання на грудину практично була однаковою і не залежала від віку та статі трупа. У восьми випадках отримали переломи ребер по 2-х лініях, а у чотирьох ? по 3-х лініях: парастернальна, середньоключична, передньопідпахова.

Після отримання переломів, всі випадки розподілили на чотири групи та після розсічення м’яких тканин, синтезували наступними способами:

• перша група – 3 випадки – спицями Кіршнера інтрамедулярно,
• друга група – 3 випадки - стержневими апаратами,
• третя група – 3 випадки -  накісними пластинами,
• четверта група – 3 випадки -  спицевими скобами СФ, розробленими авторами.

В першій групі остеосинтез проводили спицями Кіршнера інтрамедулярно. Спиці Кіршнера проводили через місця зламу в середній частині «вікна». Так, при переломі III–IV–V ребер остеосинтез здійснювали тільки IV ребра. Після остеосинтезу на цю ж ділянку грудини, яка була визначена для накладання п’яти до утворення перелому, проводили стиснення грудини. При стисненні з силою 80-90 кг фрагменти синтезованих ребер розходилися, і між уламками наступав діастаз до 1 см.

В другій групі остеосинтез проводили стержневим апаратом, також одного середнього реберного «вікна». При стисканні на грудину стабільність синтезованого ребра утримувалася до 140-150 кг.

В третій групі остеосинтез виконували накісними тритрупчастими пластинами і мікрогвинтами, при цьому методу фіксації стабільність з’єднаного ребра утримувалася до стиснення в межах 130-150 кг.

В четвертій групі стабільність ребер, з’єднаних скобами СФ, утримувалася при стисканні 150-160 кг. За рахунок середньої частини, скоба, яка є в формі півкільця, має можливість пружинити, а після усунення напруги приймає попередню форму і утримує з’єднані фрагменти ребер в заданому положенні.

Таким чином, автори доказали, що:

• найменша стабільність фіксації є при інтрамедулярному остеосинтезі спицями;
• <енша стабільність фіксації є при застосуванні накісних пластин;
• найбільш стабільна фіксація при вікончастих переломах ребер виявлена при застосуванні запропонованих авторами скобок СФ та стержневими апаратами.

Також є дуже важливим те, що спосіб екстраплевральної фіксації вікончастих переломів скобами СФ є найбільш безпечним, швидким і простим у виконанні остеосинтезу ребер і грудини.

Спеціально для порталу «Страна Врачей»
По матеріалам авторів: Філь А.Ю., Філь Ю.Я.,  Жуковський В.С.
Кафедра травматології, ортопедії та хірургії надзвичайних ситуацій
Зав. кафедрою, д.м.н., проф. Філь Ю.Я.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького