Бронхоектатична хвороба: лікування та профілактика

Лікувальна програма для хворих на бронхоектатичну хворобу складається з:

1. антибактеріальної терапії в період загострення захворювання (антибіотики, сульфаніламіди);
2. санації бронхіального дерева, видалення гнійного бронхіального вмісту і харкотиння. Методи санації поділяються на пасивні (позиційний дренаж, відхаркувальні та муколітичні препарати); активні (мікродренування трахеї і бронхів – через шкірна мікротрахеостома, бронхоскопічний дренаж, лаваж бронхіального дерева, ендобронхіальна катетеризація проводиться під рентгенологічним контролем з аспірацією вмісту бронхоектазів і наступним введенням препаратів);
3. дезінтоксикаційної терапії (гемодез, 5% р-н глюкози, ізотонічний розчин натрія хлориду);
4. імуномоделюючої терапії, нормалізація загальної і легеневої реактивності (левамізол, диуцифон, тімалін, Т-активін. Екстракт елеутерокока, пантокрин, прополіс, переливання альбуміну, інтраліпіду);
5. санації верхніх дихальних шляхів (лікування хронічного тонзиліту, фарингіту);
6. ЛФК, масажу, дихальної гімнастики, фізіотерапії, санаторно-курортного лікування;
7. хірургічного лікування (протипоказанням є: амілоїдоз нирок з розвитком ниркової недостатності. Хронічний бронхіт з емфіземою легень з вираженою дихальною та серцевою недостатністю – декомпенсоване легеневе серце);
8. диспансеризація.

Лікування бронхоектатичної хвороби проводять як консервативним, так і оперативним шляхами.

Основним у консервативному лікуванні є санація бронхіального дерева, яка включає етіотропну терапію, спрямовану на ліквідацію гнійної мікрофлори. З цією метою використовують антибіотики, сульфаніламідні, нітрофуранові препарати з урахуванням антибіотикограми. Антибіотики, сульфаніламідні препарати вводять внутрішньовенно, внутрішньом’язово, а також безпосередньо у бронх (ендобронхіально) за допомогою катетера або бронхоскопа. Антибактеріальні препарати слід використовувати у великих дозах.

Другим важливим моментом у лікуванні бронхоектатичної хвороби є видалення гнійного бронхіального ексудату за допомогою бронхоскопії, використання муколітичних засобів, постурального дренажу, масажу грудної клітки, дихальної гімнастики. Крім цього необхідно також проводити дезінтоксикаційну терапію (гемодез, глюкозу, ізотонічний розчин натрію хлориду), призначати протизапальні, десенсибілізуючі препарати (димедрол, супрастин, піпольфен), бронхолітики (еуфілін), вітаміни (С і групи В).

Рекомендується хворим повноцінну дієту, багату на білки (рибні та м’ясні страви), вітаміни, оскільки під час виділення (500 мл - 1 л) харкотиння на добу втрачається велика кількість білка. У період ремісії проводять диспансерне спостереження за хворими. Постійно здійснюють постуральний дренаж, загально зміцнювальні заходи, застосовують санаторно-курортне лікування (Південний берег Криму). Сприятливий ефект дають заняття дихальною гімнастикою, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, ультрафіолетове випромінювання).

До хірургічного лікування вдаються при чітко з’ясованому діагнозі, частих загостреннях хвороби, легеневих кровотечах, при наявності ізольованого ураження однієї частки або окремих сегментів легень за відсутності ефекту від консервативної терапії. Оптимальний вік для хірургічного лікування слід вважати 7-14 років, оскільки у молодшому віці не завжди вдається точно встановити об’єм та межі ураження. Осіб старше 45 років оперують дуже рідко. У цей період життя хворих прогресує патологічний процес і появляються ускладнення. При односторонніх бронхоектазах проводиться резекція частки легені або окремих сегментів. При двосторонніх бронхоектазах видаляють найбільш уражену ділянку легень.

Основними протипоказаннями до хірургічного лікування є:

• дифузне ураження обох легень;
• виражена серцева недостатність;
• важкі незворотні ураження паренхіматозних органів.

З монографії «Гнійні хвороби легенів»

Регеда М.С.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького