Хто захищає життя медика, в той час, коли він рятує життя пацієнтів?

За 2016 рік лише офеційно зафіксованих 102 випадки нападу на медичних працівників. Проте, як показує практика, у випадку заподіяння легких тілесних ушкоджень, медичний працівник не звертається до правоохоронних органів, пояснюючі це відсутністю часу, коштів на отримання належної правової допомоги для захисту своїх прав, тощо.

Звичайно, треба розрізняти коли агресивний стан пацієнта є наслідком його хвороби або гострого стану, що спричиняє йому біль. В такій ситуації медичний працівник має застосуватися всі свої знання та силу, що б заспокоїти пацієнта та його родичів, проявити всю уважність та чуйність до них.

Але що робити, коли пацієнт або інші особи намагаються завдати шкоди здоров’ю та життю медичного працівника під час надання медичної допомоги? Як право на захист свого власного життя кореспондується з професійними обов’язками, а саме, що усі знання, сили та вміння медичний працівник має віддавати лікуванню, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує? Як держава пропонує убезпечити безпеку медичного працівника під час надання медичної допомоги?

Нажаль, Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (надалі - Основи), як основний закон для всієї сфери охорони здоров’я, лише передбачає серед інших прав для медичних працівників під час виконання професійних обов’язків також і право на обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством.

Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 року № 1489-III покладає обов’язок на поліцейських щодо надання допомоги медичним працівникам, за їх зверненням, у разі надання психіатричної допомоги в примусовому порядку та забезпечувати безпечні умови для доступу до особи та її психіатричного огляду; запобігати діям з боку особи, якій надається психіатрична допомога в примусовому порядку, що загрожують життю і здоров'ю оточуючих та інших осіб.

Стаття 11 Закону України “Про екстрену медичну допомогу” від 05.07.2012 року № 5081-VI передбачає, що працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, під час виконання службових обов'язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров'я, який забезпечується відповідно до законодавства.

Така вибіркова суб’єктність є порушенням прав на здійснення своїх професійних обов’язків інших медичних працівників, зокрема, сімейних лікарів, лікарів паліативної медицини, тощо.

На сьогоднішній день медична спільнота потребує від держави гарантування права на надання медичної допомоги у безпечних умовах при додержанні прав і законних інтересів пацієнта, а у випадку загибелі медичного працівника – право на грошову допомогу від держави, яка буде соціальною гарантією.

Наголошую, що вищезазначені права мають також розповсюджуватися й на працівників системи екстреної медичної допомоги, які входять до складу бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, оскільки відповідно до Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медично допомоги (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року №1114) до таких бригад входять також і немедичні працівники. Проте обов’язок щодо надання екстреної медичної допомоги покладається на всю бригаду.

Проектом Закону “Про внесення змін до Закону України "Про екстрену медичну допомогу" щодо захисту працівників бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги від протиправних посягань” від 18.06.2013 р. N 2324а передбачалося право застосування спеціальних засобів та сили.

Проте, я не можу погодитися з ідеєю покладання обов’язку щодо забезпечення захисту медичних працівників на них самих. Адже, медичний працівник впершу чергу має надавати допомогу пацієнту, а не думати про те чи має він право застосувати спеціальний засіб з метою уникнення загроз його життю та здоров’ю і чи зможе уникнути він за це відповідальності.

Часто лікарі, особливо екстреної медичної служби, скаржаться на те, що поліція на їх виклик та прохання забезпечити їх супровід надає відмову або ж лікарі самі відмовляються викликати поліцію, оскільки ті до них проїжджають в загальному порядку і доводиться їх довго очікувати, тому на власний ризик приймають рішення щодо надання медичної допомоги, незважаючи на агресивний стан пацієнта або його оточуючих.

Тож, я готую законопроект і буду за нього боротись в парламенті, щодо запровадження до обов’язків Національної поліції України здійснення супроводу медичного працівника для забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги пацієнту за зверненням та вживає заходи, що спрямовані на усунення загроз для життя та здоров’я під час надання медичної допомоги. Як це, наприклад, передбачено під час примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) з метою вжиття заходів спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю державних виконавців, приватних виконавців та інших осіб, які беруть участь у вчиненні виконавчих дій (ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-ІІІ).

З прийняттям такої норми між Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством внутрішніх справ України буде можливими розроблення спільного порядку взаємодії між ними для забезпечення балансу між обов’язком надання медичної допомоги та уникненням загроз життю та здоров’ю медичного працівника.

У Кримінальному кодексі України моїм законопроектом посилена відповідальність за вчинення злочинів проти правоохоронних працівників, державних виконавців, журналістів.

Статтею 139 Кримінального кодексу України перебачено кримінальна відповідальність медичного працівника за ненадання допомоги хворому.

Завдання шкоди здоров’ю або життю медичного працівника скоюється не тільки особами, що є не підсудними, а це може відбуватися умисно як самим пацієнтом, так і його родичами, що будуть вважать, що можливо медична допомога була надана неякісно або не в повній мірі.

Тому справедливим є включення аналогічних статтей щодо медичного працівника, як і до працівників правоохоронних органів (теж зобов’язані надавати допомогу та не можуть відмовити у цьому) щодо встановлення кримінальної відповідальності фізичних осіб за протиправні діє, а саме: погрози, нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, посягання на життя, захоплення в заручники проти медичного працівника під час надання медичної допомоги.

Всі ці зміни та захист прав медичних працівників є в підготовленому мною законопроекті, що я розраховую буде одноголосно підтриманий парламентом.

Ми всі говоримо про те, що обрання медичної спеціальності має відбуватися за покликом душі. Але ми живемо у світі в якому треба сплачувати податки, купувати їжу, ростити дітей. І якщо держава не може забезпечити належний рівень заробітку для медичних працівників, вона, принаймні, має гарантувати повагу до їх праці та життя шляхом забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги.

Народний депутат, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко