вход на сайт

Войти Зарегистрироваться

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»

Выбор направления медицины

Информационный блок

Новое на портале

Размер текста
Aa Aa Aa

Присінкові розлади у виникненні нападів мігрені. Диференційна діагностика присінкової мігрені

Трінус К.Ф. (добавил(а) 23 декабря 2009 в 15:56)
Добавить статью Распечатать

Дослідження, які проведені Міжнародним товариством Болі голови, показали, що у 18% жінок та 6% чоловіків у віці 12-80 років зустрічалися випадки мігрені. Запаморочення та головокружіння зустрічають у 60 % хворих з мігренями.

Критерії для постановки діагнозу: односторонній пульсуючий характер, нудота, блювота, фото- та фонофобія. Діагноз ставлять, якщо періодичні болі голови поєднані з мінімум двома названими симптомами.

Для вивчення ролі присінкових розладів у виникненні нападів мігрені авторами було проведено обстеження 625 осіб (з них 70 – здорові добровольці, а 555 – хворі з неврологічними діагнозами).

Симптоми складали:

  • вегетативно-вестибулярний;
  • вестибуло-атактичний;
  • цефалгічний синдроми.

555 хворих мали діагноз ВСД.

В період 1984-1988 рр. обстежено 70 осіб, контрольна група здорових добровольців. За 1991-1996 рр. спостерігали 530 хворих (чоловіків – 225, жінок – 305). Методи обстеження складались із:

  • загальноклінічних;
  • неврологічних;
  • інструментальних;
  • статистичних.

Внесок окремих скарг оцінювали за показником вираженості (Ів), що вказував на число симптомів, які припадали на одного пацієнта. Домінували запаморочення (Ів = 3,75) та головний біль (Ів = 2,51).

Вестибуло-сенсорної дисфункції вивчали за допомогою присінкових ВП (ПВП). Латентні періоди (ЛП) піка Р1 подовжились до 53,6±29,4 мс (у контрольної групи 30,8±14,1 мс, р<0,001 за критерієм Фішера). Аналогічні зміни відбувались і з ЛП ПВП N1 до 98,6±33,9 мс (контроль 68,6±18,4 мс, р<0,001). ЛП ПВП Р2 в порівняні з контролем (139,8±28,9 мс) сягали 160,1±35,1 мс (р=0,002).

Таким чином, реєстрація ПВП дала змогу задокументувати порушення у вестибуло-кірковій проекції. Аналогічні результати отримані в інших наукових центрах, що зробило їх помірно достовірними в рамках концепції ДМ.

Для об’єктивізації вестибулярної атаксії використали 20-бальну шкалу присінкових випробувань. Виявилось, що для контрольної групи здорових осіб середній бал становив 2,1±1,3, а у хворих він сягав 9,5±3,4 бала (середній ступінь розладу). Різниця між групою здорових та хворих була статистично достовірною, р=0,0001.

Найбільший внесок у порушення координації рухів дала проба Уемури 2,2±1,3 бала, у здорових – 0,5±0,52 (р=0,0002). Цефалгії зареєстровані у 92,45% хворих. Чіткого переважання однієї локалізації в їх структурі не відмічали. Спільною рисою був біль голови, поєднаний з вестибулярним розладом. При вестибулярній стимуляції такий біль був спровокований у деяких хворих (від 2 до 4%), що доводить можливість нападів болю голови при вестибулярній дисфункції.

На основі отриманих результатів автори запропонували критерії диференційної діагностики присінкової мігрені від інших її видів. Збір анамнезу, наявність додаткових скарг на головокружіння та запаморочення.

Координаційні тести – використання 20-бальної шкали, особлива увага приділяється випробуванню Уемури.

Інструментальні методи:

Ністагмографія. Реєстрація спонтанного ністагму. Використання різних тестів, включаючи калоричну пробу, дають можливість своєчасно діагностувати асиметрію лабіринтів, однобічну гіпер- або гіпорефлексію, перевагу напрямку. Викликані потенціали: Присінкові ВП показують збільшення латентних періодів всіх піків, особливо виражені на рівні N1. Інші види ВП знаходяться в межах нормативних значень. ЕКГ з присінковими навантаженнями викликає зміни ЧСС.

Лікування. У нашій практиці розрізняли гострі випадки і профілактику: при нападі застосовували препарат аґоніст серотонінових рецепторів, котрий виявляється ефективним у 90%.

Для профілактики бета-блокатори продемонстрували ефективність у 50 – 70% хворих за даними різних авторів. Звичайна доза для дорослих коливалась у межах 80-120 мг на день, позитивний ефект розвивався після 5-6 тижнів терапії.

Спеціалістами було обстежено 47 хворих з мігренями. Їх лікували бетагістином у добовій дозі 24 мг протягом 1 місяця. Отримали наступні результати:

  • позитивний ефект спостерігали у 80,85% хворих, причому у значної кількості їх він був стабільним;
  • 34,04% хворих відмічали повернення симптомів через 3-6 місяців, у зв’язку з чим вони потребували повторного 3-х місячного курсу лікування для остаточного одужання;
  • у 4,26% хворих на тлі невеликого покращання (зменшилась інтенсивність болі та частота нападів) через 7-10 днів значно почастішали випадки зорової аури, через що хворі відмовились від терапії. Їм було запропоновано гістамінові блокатори H1 рецепторів. Із
  • 149-ти пацієнтів у 85,49% відмічене повне зникнення нападів болю. Хворі знаходились під наглядом від 3 місяців до 1,5 року після закінчення лікування і скарг не пред’являли.

Зате при окципітальних болях ефективними виявились блокатори кальцієвих каналів. Із 19-ти хворих скарги зменшились з 42,11% до 10,53%. Отже корекція функції присінка у хворих з мігренню присінкового походження призводить до усунення нападів. Причому, можлива індивідуалізація терапії навіть з врахуванням локалізації болю.

Спеціально для порталу «Страна Врачей»
Підготував Трінус К.Ф.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

Правовая информация: htts://medstrana.com.ua/page/lawinfo/

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»