Вхід на сайт

Увійти Зареєструватись

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»

Вибір напряму медицини

Інформаційний блок
Розмір тексту
Aa Aa Aa

Нозокоміальна інфекція та можливості її лікування у хворих з синдромом поліорганної дисфункції

Трінус К.Ф. (додав(-ла) 9 апреля 2010 в 14:58)
Додати статью Роздрукувати

Подано результати бактеріологічного і мікологічного дослідження крові, сечі, виділення з легень та післяопераційних ран на різних етапах захворювання у критичних хворих. Показано можливості антибіотикотерапії та антимікотичної терапії нозокоміальної інфекції, враховуючи природну і набуту резистентність мікроорганізмів. Доведена можливість зменшення частоти виникнення нозокоміальної інфекції критично хворих за допомогою раннього ентерального харчування.

При вивченні питання про мембранний потенціал в літературі приділяють багато уваги спонтанній електричній активності, а розглядаючи будь-які живі системи, необхідно брати до уваги спонтанні шуми в усіх системах. Саме тому границі чутливості розглядають з позицій ймовірності появи відповіді у відповідь на подразник.

Такий підхід базується на двох постулатах:

  • поява відповіді підкоряється закону «все-або-нічого»;
  • постійний спонтанний шум присутній в системі.

Перше припущення є загальноприйнятим у сучасній фізіології (потенціал дії нерва, іонні канали, активність окремих рецепторів). В такому випадку вважають, що відповідь (мається на увазі відчуття) може бути виражена в числовому вигляді. Цей підхід також ґрунтується на гіпотезі, що система має власний спонтанний шум. У випадку присінка маємо на увазі биття цілій волоскових клітин, мембранні шуми, постсинаптичні та потенціали дії, які в сумі складають ритми енцефалограми (ЕЕҐ). Останні уявляють собою шуми з позицій виділення викликаних потенціалів (ВП). У даному випадку науковці подають проблему вивчення функції, виходячи з позицій ймовірності появи присінкового викликаного потенціалу (ПВП) із спонтанних ритмів ЕЕГ в залежності від інтенсивності стимулу.

Для того, щоб отримати таку залежність, потрібно зареєструвати декілька десятків або навіть сотень ВП при кількох рівнях інтенсивності стимулу. Час реєстрації одного ВП складає близько трьох хвилин, а для отримання ймовірнісної функції буде потрібно 2-3 дні, здається, як лікарі так і хворі не будуть квапитись проходити таку процедуру! Тому виникла пропозиція вибудовувати таку залежність, використовуючи динамічні параметри присінкового викликаного потенціалу при різних значеннях прискорень.

Науковцями досліджені результати реєстрації присінкового викликаного потенціалу 14 здорових добровольців віком 25,75±8,77 років та 8 хворих з діагнозом вестибулопатія (Н 81). Присінковий викликаний потенціал реєстрували 5-8 раз підряд в діапазоні лінійних прискорень між 5 і 20 см/с2 (Рис. 1).

Рис. 1. Присінкові викликані потенціали, зареєстровані при різних прискореннях.

Надалі амплітуди найбільш стабільного піка N1 нормалізували, тобто приводили до єдиної величини. Наступним кроком була аппроксимація отриманих кривих до виду пів-синусів, які відрізнялись одна від одної лише єдиним параметром – фазою (Рис. 2).

Тепер підішли до наступного важливого означення в ймовірнісних відносинах – точка відліку або стандарт в даному дослідженні. Який же стандарт може бути використаний для порівняння відповідей? Існує два принципово різних підходи, а саме – внутрішній і зовнішній стандарти. Внутрішній стандарт більш чутливий до індивідуальної специфіки конкретної обстежуваної особи, тоді як зовнішній стандарт дає змогу порівнювати особисті параметри з характерними для популяції в цілому.

Внутрішній стандарт означає, що один із параметрів (чи крива, отримана при обстеженні даної особи) вибирається для порівняння з іншими. Зовнішній стандарт має на увазі, що для порівняння вибирають деякі середні значення, отримані для популяції.

Рис. 2. Зміни фази негативного піка ПВП при різних рівнях прискорення.

Зазвичай внутрішній стандарт можна використовувати у випадках, коли кількість обстежень та обстежених мала, тоді як зовнішній стандарт може бути використано для широкомасштабних статистичних досліджень. Почали дане дослідження з внутрішнього стандарту, використовуючи одну з наведених кривих. Після визначення стандарту перешли до заключного кроку, а саме побудови графіка залежності між фазою стандартної кривої та іншими кривими від інтенсивності стимулу.

В залежності від того, яку криву вибираємо (належну до мінімального, середнього чи надграничного прискорення), можна отримати різні за формою криві: у перших двох випадках залежності описуються параболічними функціями, в останньому – сигмовидною.

Оскільки саме сигмовидна форма кривої відповідає класичному виду представлення граничних подій та визначає стратегію порівняння всіх зареєстрованих графіків з графіком, отриманим при найвищому рівні прискорення, можна зробити висновок, що для внутрішнього стандарту слід вибирати результат, отриманий при найвищому дограничному рівні стимулу.

Гранична (відома в хімічній, біохімічній, фармакологічній літературі як залежність доза-ефект) крива має типову сигмовидну форму і може бути виражена рівнянням:
y = 1/(a/x + b)
де y – фазовий зсув, x – прискорення, a та b – константи.

Константа a може бути інтерпретована як діапазон спонтанних шумів системи, вона також характеризує ширину квазілінійної частини кривої.

Природне значення константи b може бути визначено як величина зміщення кривої від точки відліку координат, вона характеризує ступінь чутливості системи (мінімальну кількість рецепторів, необхідну для відповіді) та до певної міри може розглядатись як ідеальна границя (Рис. 3).

Інші параметри системи також виявляються важливими. Кут нахилу квазілінійної частини кривої характеризує синхронізацію активації рецепторів. А вихід кривої на плато, насичення у відносних одиницях показує кількість активованих рецепторів. Слід відзначити, що в сучасній фармакології та хімії вживають середню точку квазілінійної частини кривої доза-ефект, яку називають константою дисоціації.

Унікальною рисою даного дослідження є те, що використання ймовірнісного підходу для опису реакції датчика руху на прискорення наблизило дослідників до універсальної термінології та феноменології загальної для всіх біологічних наук.

Рис. 3. Крива залежності зсуву фази від прискорення.

Вивчення названої залежності зсуву фази від прискорення у хворих показало, що у одних зменшується ефект, амплітуда виходу на плато, а у інших – кут нахилу квазілінійної ділянки кривої (Рис. 4.).

Рис. 4. Крива залежності зсуву фази від прискорення здорових (1) та конкретних хворих(2, 3).

Зміни білкових молекул рецептора, які призводять до змін кривої доза-ефект, зображені на рис. 5. Вони полягають у загибелі рецепторів, денатурації їх білкових молекул, або зміні часових параметрів відкриття іонних каналів.

Рис. 5. Поява, замість діючих рецепторів, молекул денатурованого білка крива залежності зсуву фази від прискорення здорових (крива 2 рис. 4) та змінених параметрів відкривання іонних каналів (крива 3 рис. 4).

Таким чином, науковці відзначають, що:

  • більшість оцінок знаходиться в межах прискорень 2-5 см/с2 та 0,5-10 o/с2;
  • існують хворі, у яких фазовий аналіз ВП дає змогу виявити зменшення кількості рецепторів;
  • наведений підхід дозволить виявити хворих з порушенням структури та функції молекули рецепторного білка.

Трінус К.Ф., Пелех О.Л., Турчин В.Д.

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика
ДП «Санаторій «Конча Заспа»

Правова інформація: htts://medstrana.com.ua/page/lawinfo/

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»