Проблема йододефіциту в Україні

Враховуючи важливість проблеми, в публікаціях багатьох авторів наводиться спектр йододефіцитної патології. Не спиняючись на характеристиці цих захворювань зазначимо, що ця патологія зустрічається у населення різного віку. Вона виникає на етапі формування плода та може проявлятися на наступних етапах розвитку організму, а при наявності йододефіциту патологія щитоподібної залози і зв’язані з нею порушення інших органів розвиваються у будь-якому віці аж до старості.

Важливо те, що усунення йододефіциту цілком реальна справа, наслідком якої стане суттєве поліпшення здоров’я населення. Тому вже в 1990 році на сесії ООН було прийнято звернення до всіх країн світу спрямувати зусилля на ліквідацію ЙДЗ. За визнанням спеціалістів Всесвітньої організації охорони здоров’я, йододефіцитні захворювання та їх ліквідація є одним з найбільш важливих завдань охорони здоров’я наприкінці другого та на початку третього тисячоліття. Усунення захворювань, пов'язаних з дефіцитом йоду, вітаміну А, заліза в організмі, на думку спеціалістів, своєю значимістю перевершує таке досягнення медицини як ліквідація віспи.

При тяжкій нестачі йоду спостерігаються виражені форми зоба майже у всіх жителів даної місцевості та значна поширеність випадків затримки розумового розвитку, аж до крайніх його проявів – кретинізму. Саме ці прояви тривалий час вважалися ознаками йододефіцитної патології. Разом з тим, недостатнє надходження, засвоєння, порушення інтрафолікулярного транспорту та органіфікації йодиду в щитоподібній залозі є головною причиною розвитку не тільки ендемічного зоба, але й гіпотиреозу, спорадичних форм вузлового та дифузного зоба, де інтратиреоїдний дефіцит йоду виступає самостійним фактором проліферації тиреоцитів, а також сприяє збільшенню частоти випадків низько диференційованих раків цієї залози.

Неадекватне проведення йодної профілактики може бути причиною виникнення аутоімунного тиреоїдиту, йодіндукованого тиреотоксикозу. Важливість проблеми визначається поширеністю патології, зумовленої йодним дефіцитом, та чітким окресленням шляхів її вирішення. До виконання цих завдань приступили ВООЗ, Міжнародна Рада з контролю за ЙДЗ (МРКЙДЗ), дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), ряд інших міжнародних благодійних організацій, які спрямовують свою діяльність на ліквідацію йододефіцитних захворювань.

Завдання ліквідації ЙДЗ у всьому світі визнано актуальним у медичному та соціально-економічному аспекті, оскільки ці захворювання впливають на стан здоров’я населення, інтелектуальний, освітній та професійний потенціал суспільства. Розповсюдженість йододефіцитних територій у світі стосується всіх континентів. За даними, наведеними на XII міжнародному конгресі тиреоїдологів (Кіото, жовтень 2000 p.), та Всесвітньої організації здоров’я у 2004 р. загальна кількість осіб, які проживають у йододефіцитних реґіонах, становить 2 млрд (майже 30 % населення планети). У 740 млн діагностується зоб, в 11,2 млн – кретинізм, ще у багатьох мільйонів людей спостерігаються легкі психомоторні порушення.

ЙДЗ є однією з найактуальніших проблем охорони здоров’я для більш ніж 140 країн світу. Слід відмітити, що лікарів та суспільство найбільше турбує вплив йодної недостатності на розумовий розвиток дитини в період неонатального та перинатального розвитку. Безумовно, йодний дефіцит негативно відбивається на розумових якостях у будь-якому віці, але в перші роки, коли закладаються всі розумові здібності, цей фактор має надзвичайне значення.

Тому вивченню проблеми йодного забезпечення надається важливе значення. В різних країнах на державному рівні впроваджуються програми профілактики та ліквідації ЙДЗ. Основними координаторами цих програм є відповідні Національні комітети, координаційні ради, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародний дитячий фонд, Міжнародна рада з контролю за ЙДЗ. У таких країнах, як США, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Австрія, Великобританія, програми з профілактики ЙДЗ працюють досить успішно, в результаті чого захворюваність на ендемічний зоб у цих країнах є мінімальною. На сьогодні такі програми діють у 118 країнах світу, позитивним наслідком чого є ліквідація у більшості з них йододефіциту.

Досить велику увагу проблемі йодного дефіциту приділяють у Росії. З початку 90-х років її активно вивчають російські вчені (Дєдов І. І., Герасимов Г.А., Касаткіна Є. П. та інші). Керівництво Російської Федерації 05.10.1999 р. прийняло постанову № 1119 «О мерах по профилактике заболеваний, связанных с дефицитом йода». Цей документ має велике значення, оскільки визначає пріоритетний напрям дій з профілактики ЙДЗ.

Історично значну частину території України відносили до реґіонів ендемічної патології щитоподібної залози (ЩЗ), зумовленої дефіцитом йоду, зокрема – територію Західної України. Західний реґіон України, що представлений різними клімато-географічними зонами (гори, передгір’я, рівнини), вважався найбільшим ендемічним реґіоном щодо зоба, з розповсюдженою патологією серед всіх верств населення. Західні області України є частиною двох ендемічних, щодо зоба смуг місцевості: Карпатської і Білорусько-Волинської. Саме в цих реґіонах були проведені основні дослідження в Україні. Перші літературні згадки про зобну ендемію в західних областях України з’явилися в 1898 році, коли Цехановський та Урбанік опублікували статистичні дані, що ґрунтувалися на звітах повітових лікарів відносно випадків зоба у рекрутів. Тоді найбільшою була поширеність випадків зоба і кретинізму серед населення в Івано-Франківській області, відповідно 32,4 і 0,2 %. Починаючи з 1946 року, за завданням Міністерства охорони здоров’я УРСР, проведені масові обстеження населення західних областей України. За даними Лаврика С.С., в результаті обстеження виявлено значну розповсюдженість зоба майже у всіх районах Закарпатської області.

Найбільш ураженими були гірські і передгірські райони (Великоберезанський – 32,2 %, Свалявський – 28,3 %, Рахівський – 16,5 %). В окремих селах захворюваність населення на зоб сягала 50–80%, зустрічалися випадки кретинізму. Не спиняючись детально на дослідженнях цього періоду, слід вказати, що активна протизобна боротьба у 50–60-ті роки минулого століття, організація протизобних диспансерів (на терені колишнього Радянського Союзу в ендемічних реґіонах було відкрито 63 протизобні диспансери, пізніше їх стало 72) привели до подолання йодного дефіциту у населення, та контролю за зобною ендемією. На жаль, соціально-економічна перебудова у 80–90-х роках зумовила ігнорування питань профілактики ендемічного зоба, що відновило йодний дефіцит в нашій країні та негативно вплинуло на захворюваність населення.

Проведені в 1994 році виїзні епідеміологічні обстеження показали велику частоту випадків зоба серед різних категорій населення західних областей України, зоб діагностовано у 30% обстежених.

На сьогодні питання епідеміології захворювань ЩЗ в умовах йодної недостатності в Україні, стоять в центрі уваги таких вчених, як: Фабрі А.І., Паньків В.І., Сорокоман Т.В., Шидловський В.О., Ткачук Л.А., Кроха Н.В, науковців кафедри ендокринології Івано-Франківської державної медичної академії на чолі з завідувачем кафедри ендокринології Боцюрком В.І. Дослідження розповсюдженості захворювань ЩЗ, впливу йодного дефіциту на дітей та жінок у західних областях України стосуються в основному населення Карпатського реґіону. За даними проведених досліджень, частота випадків ендемічного зоба серед дітей у різних клімато-географічних ярусах українських Карпат становила 41,8–77,5%. Зменшення екскреції йоду із сечею нижче оптимального рівня визначено у 82,3% обстежених школярів, медіана йодурії становила 33–76 мкг/л. Подібні результати були отримані Фабрі З.І. при обстеженні школярів Закарпатської області та Олійником В.А. при обстеженні дітей гірських районів Львівської та Чернівецької областей.

На особливу увагу стосовно йододефіциту заслуговують північні реґіони України. В результаті Чорнобильської аварії, 26 квітня 1986 року, відбулися значні викиди в атмосферу радіоізотопів, зокрема біля 100 млн кюрі радіоактивного йоду, що має виражену тропність до ЩЗ. ЇЇ опромінення радіоактивним йодом є фактором ризику виникнення захворювань ЩЗ, зокрема доброякісних та злоякісних новоутворень, аутоімунного тиреоїдиту, гіпотиреозу. Масові обстеження населення після аварії виявили високу розповсюдженість гіперплазій ЩЗ (у 20-40% обстежених), що на сьогодні в значній мірі може трактуватися як дифузний еутиреоїдний зоб. Ці дані були висвітлені в спеціальних звітах Інституту ендокринології та обміну речовин і Центру радіаційної медицини МОЗ України. Закритість інформації в перші роки після аварії не дозволяла повідомляти про ці спостереження в наукових публікаціях. Окрім того необхідно зазначити, що отримані на той час дані щодо розповсюдженості ендемічного зоба базувалися на класифікації проф. Ніколаєва О.В., згідно з якою, зобом називалося збільшення ЩЗ, що змінювало контури шиї і нерідко досягало значних розмірів. Початкові форми зоба вважалися фізіологічною гіперплазією ЩЗ.

На сучасному етапі в Україні прийняті критерії ВООЗ щодо класифікації зоба та оцінки тяжкості йодної недостатності. Відповідно до цих критеріїв, частота випадків зоба у 5% дитячої популяції свідчить про наявність зобної ендемії, зумовленої недостатнім надходженням йоду в організм.

Природно, що, враховуючи нові запропоновані критерії для оцінки йодного дефіциту та розповсюдженість тиреоїдної патології, стало важливим дослідити зв'язок між цими показниками в Північних реґіонах України, забруднених радіоізотопами внаслідок Чорнобильської аварії. Вперше визначення надходження йоду в організм на територіях, що постраждали, у 1995–1997 рр. здійснили японські вчені за підтримки фонду Сасакава. Це були дуже важливі дослідження, але, на жаль, в Україні обмежені тільки чотирма населеними пунктами, та не враховували рівня йодної профілактики. Тому, за підтримки ВООЗ, у 1997–2000 роках, за спеціально розробленим протоколом епідеміологічних досліджень, який включав пальпаторне та ультразвукове обстеження щитоподібної залози, антропометрію і зважування обстежених, опитування про споживання йодованих препаратів і продуктів, дослідження йодурії та аналіз даних йодного забезпечення дітей і підлітків різних вікових груп від 7 до 18 років, проведені обстеження дітей північних територій України.

Епідеміологічні дослідження йодного статусу охоплювали широке коло населених пунктів Київської, Житомирської, Чернігівської та Рівненської областей. Загалом були обстежені діти 20 населених пунктів з цих областей (табл. 1). Кількість обстежених становила біля 10,4 тисяч дітей. Обстеження здійснювали експедиційні бригади за участю епідеміологів, педіатрів-ендокринологів, лікарів ультразвукової та лабораторної діагностики. Стан щитоподібної залози визначали за критеріями Міжнародної класифікації захворювань Всесвітньої організації охорони здоров’я. Розміри залози визначали згідно з рекомендаціями J.Brunn et al. Вміст йоду в сечі визначали відповідно до реакції Sandell-Kolthoff за методом J.T.Dunn et al. Дані опитування записували в спеціальну анкету. Всі результати обстежень вносили в комп’ютерну базу даних та за допомогою програми S-Plus 2000 professional, обчислювали статистичні результати.

Підсумовуючи отримані дані відзначимо, що майже в половині обстежених населених пунктів спостерігався йододефіцит середнього ступеня тяжкості, тобто в межах медіани йодурії 20-50 мкг/л.

Таблиця 1

Результати обстеження на йододефіцит населених пунктів та кількість обстежених в північному реґіоні України

Найгіршою була ситуація в Житомирській і Чернігівській області. В останній, в населеному пункті Михайло-Коцюбинське, навіть спостерігався рівень медіани йодурії 25,8 мкг/л, що наближався до гострого ступеня йодної недостатності. Дещо вищими були результати в Київській області. У місті Вишгород навіть зафіксований неочікуваний результат – 224,0 мкг/л. Як з’ясувалося при подальшому опитуванні, такі високі результати зумовлені проведенням йодної профілактики (діти споживали їжу в домогосподарствах, де використовувалася йодована сіль, а також у школі, де було організовано харчування з використанням такої ж солі). В інших населених пунктах області спостерігався виражений йодний дефіцит. Про напруженість ситуації з йодним забезпеченням свідчили дані розподілу результатів йодурії серед дітей обстежених населених пунктів (рис.1).

В половині обстежених населених пунктів більшість результатів знаходилася в зоні гострого (< 20мкг/л) та помірного (20-50мкг/л) ступеня йодного дефіциту. Звертає на себе увагу дуже низька частота нормальних значень йодурії (>100 мкг/л). В окремих населених пунктах кількість дітей з нормальним йодним забезпеченням була навіть нижче 10%.

Рис. 1. Розподіл результатів екскреції йоду з сечею у дітей північного реґіону України

Всі ці дані свідчили про напруженість ситуації з йодним забезпеченням населення в північному реґіоні України.

Обстеження щитоподібної залози дітей показало, що навіть при її огляді спостерігався видимий зоб, тобто зоб 2-го ступеня. Наявність частоти випадків зоба більше 5% свідчило про слабкий ступінь йодного дефіциту, більше 20% − середній і більше 40% − важкий ступінь йодної недостатності. При пальпації зоб виявлено у дітей різних населених пунктів у великій кількості випадків, до 12-30% у обстежених школярів в містах та до 26-77% – в сільській місцевості. Переважно це були початкові форми зоба 1-го ступеня. Однак, починаючи з 11-12 років, у дітей з’являються поодинокі випадки зоба 2-го ступеня. В с. Чоповичах, м. Коростені, м. Малині до 6-10% дітей 17-18 років мали зоб 2-го ступеня. Паралельно проводили ехографічне дослідження щитоподібної залози дітей. Ультразвукові дослідження також показали високу частоту випадків зоба у дітей населених пунктів Київської, Житомирської, Чернігівської та Рівненської областей. Зокрема у м. Коростені частота випадків зоба складала 32%, м. Малині − 36%, м. Овручі − 6% в с. Чоловка і с. Чоповичах 50 і 54 % (рис. 2).

Рис. 2. Частота зоба, за даними ультразвукових досліджень, на забруднених територіях північного реґіону України

Як видно, в сільській місцевості частота випадків зоба була вищою, ніж у містах. Подібна картина переважання поширеності зоба в сільській місцевості над міською спостерігалась і в інших досліджених областях.

Зіставлення даних ультразвукових і пальпаторних досліджень показало в цілому хороше узгодження, але по деяких населених пунктах ці результати відрізнялися більше ніж на 30%, що пояснюється значною суб’єктивністю пальпаторного методу дослідження. Деякі розбіжності спостерігалися і при оцінці ступеня йододефіциту за частотою випадків зоба та рівнем йодурії. Ці відмінності також знаходять пояснення, очевидно, вони зумовлені відносністю критерію частоти випадків зоба для оцінки ступеня йодної недостатності, та тим, що цей показник часто виступає як ретроспективний. Виникнення, а тим паче регресія зоба розвиваються дуже повільно, протягом багатьох місяців, навіть декількох років, споживання ж йоду та відповідно показники йодурії можна нормалізувати за кілька днів. В цілому епідеміологічне вивчення частоти випадків зоба має дуже важливе значення для поздовжніх досліджень ефективності профілактичних заходів з ліквідації йодзалежних захворювань.

Аналіз карт опитування обстежених, підтвердив низький рівень профілактики ЙДЗ на період 1997–2000 роки на територіях, що постраждали після аварії. Про споживання продуктів моря сповістили від 36 до 50% опитаних, але їх вживання мало епізодичний характер, 2-4 рази на місяць. Вітаміни і препарати зі вмістом йоду вживали від 0,3 до 1% респондентів, що практично не впливало на рівень йодного забезпечення жителів населених пунктів. На жаль, харчову йодовану сіль в обстежених областях використовували тільки від 4 до 16% періодично, а постійно від 0,4% до 4,6% опитаних, що може бути адекватним повній відсутності йодної профілактики (рис. 3). Аналізуючи отримані на той час результати необхідно зазначити, що виявлена картина йодної недостатності на півночі України була характерною для всього Полісся.

Рис. 3. Рівень споживання йодованої солі населенням північного реґіону України

Одночасно проведені, за підтримки ВООЗ, подібні дослідження на забруднених після аварії територіях Білорусі та Росії, показали наявність йодного дефіциту різного ступеня тяжкості на території Полісся і в цих країнах. Дослідження йодного статусу серед когорти дітей з визначеними дозами опромінення щитоподібної залози на час аварії, в рамках Українсько-Американського проекту, також засвідчили недостатнє споживання йоду на забрудненій після аварії північній території України.

У зв’язку з відомими даними про наявність йододефіциту в Західній Україні та отриманими результатами про виражену йодну недостатність на північних територіях України, постало питання про поширеність цього явища в інших реґіонах. Відповідь на нього отримали при проведенні досліджень в центральному, південно-східному і південному реґіонах України. Результати цих досліджень мають надзвичайно важливе значення, бо практично фіксують вихідний стан йодної забезпеченості за відсутності йодної профілактики на різних територіях України. Результати цих спостережень висвітлені в попередніх публікаціях, тому наводимо узагальнену, приблизну ситуацію з частотою випадків зоба по областях України, в яких на той час проводилися відповідні епідеміологічні дослідження (рис. 4).

Необхідно зразу ж відзначити, що, в зв’язку з обмеженістю коштів, такі дослідження були проведені тільки в 9 областях України, АР Крим та м. Києві. Тим не менше відрадним є те, що вибрані для досліджень області є представницькими для всіх реґіонів України.

Рис. 4. Частота випадків зоба в областях України у дітей в 1997–2000 роках, за даними епідеміологічних досліджень

Як зазначалося вище, більш-менш достатніми за об’ємом досліджень були дані, отримані у північному реґіоні, які вказували на наявність йододефіциту. Разом з тим дані досліджень в інших областях також свідчили про наявність проблеми недостатнього споживання йоду. Отримані результати показали, що в межах областей існують значні відмінності в йодному забезпеченні мешканців різних населених пунктів, тим не менше для жителів всіх цих територій характерна наявність недостатнього споживання йоду. З майже 50 обстежених населених пунктів України, тільки у двох: Валки, Харківської області та П’ятихатки, Дніпропетровської області, з невідомих для нас причин медіана йодурії була вищою за 100 мкг/л.

Враховуючи те, що населення обстежених областей практично належало до всіх реґіонів України, орієнтовно можуть представлені критерії йодного забезпечення для всієї території України на період 1997–2000 рр. (рис.5).

Рис. 5. Йодна забезпеченість населення в реґіонах України

Аналіз карт опитування населення відносно профілактики йодозалежних захворювань на час дослідження показав, що заходи профілактики, як в північному реґіоні, так і по всій Україні практично не проводилися, споживання йодованої солі та препаратів, що містять йод, мало випадковий характер.

Таким чином, науковцями за показниками ВООЗ вперше була констатована наявність слабкого, середнього і тяжкого ступеня йодної недостатності практично на території всіх реґіонів України та відсутність заходів йодної профілактики. Тому, на пропозицію спеціалістів, були підготовлені і видані накази Головного державного санітарного лікаря МОЗ України № 58 від 24 травня 2001 р. «Про запровадження першочергових заходів подолання йодної недостатності у населення України» та № 67 від 25 жовтня 2001 р. «Про додаткові заходи щодо подолання йодної недостатності у населення України», а 26 вересня 2002 р. видана Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми профілактики йодної недостатності у населення на 2002–2005 роки». Важливим пунктом цієї програми було визначено необхідність проведення моніторингу йодної забезпеченості у всіх областях України.

Для оцінки вихідного стану йодного забезпечення населення та дієвості цієї програми на початку її виконання були проведені національні дослідження вживання населенням харчових мікронутрієнтів. Важливу частину цього проекту складало вивчення споживання йодованих продуктів та стану йодної забезпеченості населення України. Дослідження було суворо регламентованим, проводилося за підтримки дитячого фонду ООН «Юнісеф» та за керівництва Центру діагностики і профілактики захворювань з Атланти (США).

Разом з Державним комітетом статистики України методом рівномірного розподілу на всій території України було відібрано 30 кластерів (населених пунктів), у кожний з них увійшли, відібрані за цим же методом, 30 жінок дітородного віку та 30 дітей віком від 6 до 36 місяців [29]. В дослідження увійшли кластери з 20 областей країни та міста Київ і Севастополь, 12 областей були представлені одним кластером, ще 7 − представляли 2-3 кластери. Частина кластерів припала на області, в яких раніше вже проводилися дослідження, тому є можливість порівняти ситуацію з йодною забезпеченістю через 3-4 роки після вперше отриманих результатів, з періодом, коли ніякої профілактики не проводилося.

Дослідження екскреції йоду з сечею показало, що в цілому в Україні у 2002–2003 рр. спостерігався слабкий ступінь йодного дефіциту (медіана йодурії 90,1 мкг/л). Виявлені суттєві відмінності по різних кластерах.

Таблиця 2

Результати дослідження споживання йодованої солі та екскреції йоду з сечею (мкг/л)

Найбільш часто в досліджених кластерах спостерігався саме слабкий ступінь йодного дефіциту – в 14 з 30 кластерів. У 20% кластерів спостерігався середній ступінь йодного дефіциту, в 30% було нормальне споживання йоду. Більшість кластерів з нормальним йодним забезпеченням припадала на західні області України, в них достатнє надходження йоду збігалося саме з високим процентом використання населенням йодованої солі, що свідчило про розгортання в цих містах профілактичної роботи (табл. 2).

Необхідно зазначити, що в цих областях дослідження припадали на обласні центри та великі міста, де дійсно профілактичні заходи досягали певної ефективності. В окремих сільських місцевостях та невеликих містах цих областей спостерігалася недостатність в споживанні йоду. В одному кластері, місто Каховка, спостерігали надмірне надходження йоду в організм обстежених жінок, що трактується ВООЗ та ICCIDD як ситуація з ризиком виникнення несприятливих для здоров’я наслідків (викликаний йодом гіпертиреоз, аутоімунні захворювання щитоподібної залози).

Зіставлення результатів дослідження йодурії у 2002−2003 роках з попереднім періодом показало суттєве поліпшення йодного забезпечення. Це стосується всіх областей України. А у третині кластерів, як зазначалося вище, йодне забезпечення досягло необхідних оптимальних величин, за показниками йодурії вище 100 мкг/л.

Важливим моментом у профілактичній роботі для запровадження необхідних заходів є поінформованість населення у їх необхідності, позитивне їх сприйняття та участь у їх проведенні. Аналіз даних опитування жінок показав, що 20% жінок, тобто, кожна п’ята, нічого не знали про йододефіцит. Найбільш важливим, простим та дешевим засобом йодної профілактики є йодована харчова сіль. Поінформованість щодо неї була схожа з відповідною про йододефіцит і в цьому відношенні 90% жінок чули про йодовану сіль, але про її роль для забезпечення організму йодом позитивно відповіли на запитання тільки 79,2%. Позитивний вплив на поінформованість населення мали засоби масової інформації. Саме завдяки радіо і телебаченню 39% жінок дізналися про йододефіцит. Майже в 30% випадків ця інформація надходила до населення від медичних працівників, у 15% випадків − з газет та журналів, і в такому ж проценті випадків жінки були поінформовані друзями та родичами.

Реальне вживання препаратів, що містять йод, в значній мірі залежить не тільки від знань про них та від бажання їх вживати, але й від наявності цих препаратів в торговельній мережі, їх вартості, достатку сім’ї та інших причин. Тому дані щодо бажання населення споживати ті чи інші йодовані продукти та реальне їх використання суттєво відрізнялися. Споживання цих препаратів відрізнялося серед різних категорій населення як у межах кожного кластера, так і в цілому по різних регіонах України. В зв’язку з цим необхідні загальнодержавні заходи щодо забезпечення торговельної мережі харчовою йодованою сіллю. Загалом, згідно з опитуванням, приблизно 41% жінок використовували в домогосподарствах йодовану сіль, 15,5% − морепродукти, 3,9% і 2,6% відповідно фармакологічні препарати та мультивітаміни, що містять йод.

Наведені в таблиці 2 дані ілюструють, що 41,2% жінок, згідно з опитуванням, використовували в домогосподарствах йодовану харчову сіль. Це значний прогрес, порівняно з 2000 роком, коли йодовану сіль використовували, в найкращому випадку, тільки 1-5% населення.

Проведене масштабне національне дослідження йододефіциту, яке охопило всі реґіони України, констатувало, що відбулися значні позитивні зрушення у поліпшенні йодного забезпечення населення. Проте проблема профілактики йодозалежних захворювань в цілому по Україні залишалася не вирішеною. Тому постало завдання, як щодо поліпшення профілактичної роботи, так і проведення подальшого моніторингу йодної забезпеченості.

Основними нормативними документами, які позначали та регламентували проведення досліджень стану йодної забезпеченості населення, стали спільний наказ МОЗ та АМН України «Про затвердження плану-графіка обстежень репрезентативних груп населення в рамках системи біологічного моніторингу на 2004–2005 роки» № 219/32 від 27.04.2004 і Постанова Кабінету Міністрів України № 1418 від 26.09.2002 «Про затвердження Державної програми профілактики йодної недостатності у населення на 2002–2005 роки».

Згідно з планом-графіком в дослідження увійшли населені пункти з усіх реґіонів країни, зокрема:

• в північному реґіоні – Чернігівська, Житомирська, Київська, Сумська області та м. Київ;
• у західному – Львівська і Закарпатська області;
• в центральному – Кіровоградська, Вінницька, Хмельницька і Полтавська області, східний реґіон представлений Дніпропетровською областю;
• південний регіон – АР Крим.

Дослідження проводилися протягом 2005–2007 рр. Методом рівномірного розподілу в кожному реґіоні вибирали по 4 населені пункти (надалі кластери), в яких обстежили по 30 жінок репродуктивного віку (17-49 років) та 60 дітей (30 хлопчиків і 30 дівчаток) 6-12 років. Загалом обстеженням охоплено 5 158 осіб. Результати досліджень доповідалися на VI з’їзді ендокринологів України, тому наводимо найбільш важливі узагальнені дані.

В порівнянні з попередніми етапами досліджень, споживання йоду населенням усієї території України продовжувало зростати і майже в половині обстежених населених пунктів медіана йодурії у дітей перевищувала 100 мкг/л, тобто була достатньою. Звертає на себе увагу значна строкатість даних, як в цілому по Україні, так і по окремих областях. В багатьох населених пунктах йодне забезпечення знаходилося в межах слабкого, в деяких середнього ступеня важкості, в п’яти населених пунктах вона була вищою за 200 мкг/л і ще в чотирьох більше 300 мкг/л (рис. 6).

Характерно, що останні чотири результати медіани йодурії припадали на територію АР Крим. Згідно з оцінкою ВООЗ, такі результати пов’язані з ризиком виникнення серед населення додаткових випадків йодіндукованого тиреотоксикозу та аутоімунного тиреоїдиту. Дослідження йодного забезпечення жінок в цих же населених пунктах показало подібні результати, хоча в більшості випадків медіана йодурії була на 10-15% нижчою ніж у дітей. Вірогідно, це пояснюється додатковим споживанням дітьми йодовмісних препаратів. Розрахована медіана йодурії по реґіонах показала, що проблема йододефіциту залишається невирішеною. Найкращою була ситуація у західному реґіоні, медіана – 132,4 мкг/л. В цьому ж реґіоні у жінок показник медіани становив 96 мкг/л.

Рис. 6. Показники екскреції йоду з сечею у дітей (медіана). національні дослідження 2005–2007 рр.

Спеціальне 30 кластерне дослідження, проведене у Львівській області, показало, що, хоча медіана йодурії по області складала майже 140 мкг/л, у 8 кластерах медіана вказувала на слабкий ступінь йодного дефіциту, а в одному кластері навіть середній ступінь йодної недостатності. Особливо це стосувалося сільських населених пунктів. Таким чином, навіть в Західній Україні проблема профілактики ЙДЗ залишається невирішеною. Високий рівень йодурії в АР Крим, потребує корекції надходження йоду і подальшого контролю за йодною забезпеченістю. На невирішеність проблеми запобігання ЙДЗ вказують також дані ультразвукового визначення об’ємів щитоподібної залози (рис. 7).

Рис. 7. Частота дифузного збільшення ЩЗ у дітей за нормами, рекомендованими F. Delange et al. та M. Zimmerman et al., дослідження 2005–2007 рр.

У 2003 р. за пропозицією Zimmerman та співавторів, яку рекомендувала ВООЗ для інших країн, критерії оцінки нормального об’єму ЩЗ змінилися в сторону суттєвого їх зменшення. Виходячи з цих норм, частота дифузного збільшення ЩЗ (зоба) в обстежених реґіонах, незважаючи на суттєве покращення йодного забезпечення, значно зросла. Порівнюючи стан щитоподібної залози у 2005–2007 рр. з попередніми дослідженнями, можемо констатувати, що за нормами Delange, частота випадків зоба у всіх областях значно зменшилася. В той же час, виходячи на сучасні нормативи, можемо констатувати, що проблема профілактики ЙДЗ залишається невирішеною.

Дослідження анкет опитування населення показало, що по окремих населених пунктах частота постійного споживання йодованої солі сягала 50%, в інших же 3-10%, в цілому ж по Україні до 26%. У відповідності зі світовим досвідом це дуже мало. За цим критерієм рівень профілактики ЙДЗ, в Україні посідає передостаннє місце в Європі.

Необхідно також зазначити, що останнім часом фармакологічний ринок України значно поповнився йодовмісними препаратами (ЙП) та харчовими добавками, з’явилася їх реклама в засобах масової інформації, все це також позитивно вплинуло на поліпшення йодного забезпечення. Значний обсяг публікацій у світовій науковій і популярній літературі щодо ЙДЗ, повідомлення про спеціальні дослідження йододефіциту в Україні привернули увагу суспільства до проблеми подолання йодної недостатності. Було розроблено декілька варіантів проекту закону про запобігання ЙДЗ в Україні через масову профілактику. На жаль, вони були розглянуті тільки на комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров’я. Намагання державного впровадження масової йодної профілактики, як це здійснено в багатьох країнах світу, в Україні залишилися нереалізованими.

Оцінюючи рівень йодної профілактики в окремих населених пунктах, відзначаючи її ефективність, значення для здоров’я населення і немалу соціальну важливість, не можна не враховувати велику відмінність йодного забезпечення в різних населених пунктах та реґіонах. Показовими в цьому відношенні є дослідження до 2000 року, коли профілактику майже не проводили. Отже, у населених пунктах із слабким йодним дефіцитом вживання солі з прийнятим йодуванням 40 мг/кг харчової солі може давати рівень надходження йоду в організм більше 200-300 мкг/л, за показниками медіани йодурії, тобто, створити певний ризик виникнення йодіндукованого тиреотоксикозу.

З урахуванням цього, науковці проаналізували величезний масив даних, зіставляючи показники йодурії і надходження йоду в організм з йодованою сіллю. Виходячи з цих даних, спеціалісти рекомендують змінити стандарти йодування солі до 25 мг на кг солі. Саме такі стандарти використовуються в більшості європейських країн, а застосування їх надає можливість забезпечити організм достатньою кількістю йоду.

Йодна профілактика за допомогою йодованої солі за цими стандартами покриє дефіцит йоду і за розрахунками не перевищить оптимальних критеріїв. В Україні знаходить паралельне застосування інших йодовмісних сполук (антиструмін, йодид калію, полівітаміни з добавкою йоду, мінеральні комплекси, що містять йод, таблетки з морських водоростей, барбайод, еламін, харчові продукти з<