Комплексна терапія регургітації у немовлят

Вступ

Значне поширення серед дітей раннього віку функціональних порушень шлунково-кишкового тракту (ШКТ), які погіршують стан здоров’я та часто мають довготривалі негативні наслідки, потребує удосконалення методів їх діагностики та лікування.

На підставі принципів доказової медицини в 2006 р. був прийнятий міжнародний погоджувальний документ — Римський Консенсус III, що містить удосконалену класифікацію та нові критерії діагностики функціональних порушень ШКТ і натепер є керівництвом для практикуючих лікарів-педіатрів та лікарів загальної практики/сімейних лікарів [7,8]. Згідно із прийнятою класифікацією, до функціональних порушень ШКТ у дітей раннього віку належать малюкова регургітація (G1), малюковий румінаційний синдром (G2), синдром циклічної блювоти (G3), малюкова коліка (G4), функціональна діарея (G5), малюкова дишезія (G6), функціональний закреп (G7). За визначенням Римського комітету III, регургітація (зригування) — пасивний викид вмісту шлунка до ротової порожнини та назовні, який, на відміну від румінації (блювання), не супроводжується скороченням м’язів шлунка, стравоходу, діафрагми та передньої черевної стінки. Неускладнена регургітація не супроводжується також вегетативними симптомами, не впливає на поведінку, апетит та настрій дитини.

Як свідчать епідеміологічні дослідження, малюкова регургітація (МР) є найбільш поширеним видом функціональних порушень серед новонароджених та дітей першого року життя та, за даними різних авторів, спостерігається у 20–50% немовлят [9,11]. Інші науковці стверджують, що МР зустрічається значно частіше (щонайменше 1 раз на добу зригує майже 70% дітей перших місяців життя), але у переважній більшості випадків не сприймається лікарями та батьками як привід до занепокоєння [5].

Вивчення інтенсивності зригувань у дітей в динаміці перших двох років життя показало, що звичайно зригування з’являються в другій половині 1-го місяця життя, на 2-му місяці їх інтенсивність та частота зростають і утримуються на максимальному рівні до 5–6-місячного віку, що пов’язують із швидким збільшення об’єму годувань та активності дитини на тлі морфо-функціональної незрілості ШКТ, яка зберігається протягом всього першого півріччя життя [11]. Після 6–7-місячного віку поширеність та інтенсивність малюкової регургітації поступово зменшується, але і у віці 12–13 місяців до 10% дітей мають дане функціональне порушення.

Аналіз існуючих тенденцій медичного консультування батьків з питань функціональних порушень шлунково-кишкового тракту показав, що досить часто малюкова регургітація, особливо при малоінтенсивних зригуваннях, оцінюється лікарями як фізіологічна норма для дітей перших місяців життя, що не потребує лікування і зникає самостійно. Як показали результати опитування батьків, проведеного в Росії, при штучному вигодовуванні дітей спеціальні антирефлюксні суміші, що рекомендуються в якості дієтотерапії при синдромі зригування, використовувались рідко і значно частіше застосовувались батьками самостійно, а не були призначені лікарем (відповідно у 2,8% та 0,4% випадків), що абсолютно не відповідає поширеності даного виду функціональних порушень ШКТ [2]. Водночас відомо, що регургітація може призвести до розвитку таких ускладнень, як рефлюкс-езофагіт, анемія, аспіраційна пневмонія, затримка фізичного розвитку, і навіть стати причиною раптової смерті дитини. Субклінічне ураження стравоходу (рецидивний езофагіт) при малюковій регургітації може спричинити формування гастростравохідної рефлюксної хвороби, тяжкими ускладненнями якої у дітей старшого віку та дорослих є стриктури, стравохід Баррета, аденокарцинома стравоходу.

Крім того, малюкова регургітація корелює із погіршенням якості життя сім’ї дитини, віддаленим негативним впливом на стан її здоров’я [7]. Деякі клінічні дослідження показали, що прогноз малюкова регургітація був більш сприятливим, якщо терапія починалась у віці дитини менше 3 місяців [3].

Таким чином, необхідне своєчасне і адекватне лікування малюкової регургітації, що ґрунтується на розумінні механізмів виникнення зригувань у новонароджених та дітей раннього віку.

В ряді випадків зригування у немовлят є клінічним симптомом деяких захворювань, таких як природжені вади розвитку верхніх відділів ШКТ, перинатальні ураження центральної нервової системи (ЦНС) та спинного мозку, алергічні або інфекційно-запальні захворювання травної системи, спадкові захворювання із порушенням обміну речовин (дисахаридазна недостатність, форма адреногенітального синдрому, що перебігає із втратою солей тощо). Але у переважної більшості дітей малюкова регургітація є первинним функціональним порушенням ШКТ.

Як відомо, схильність до зригувань в цьому віковому періоді пов’язана з анатомо-фізіологічними особливостями верхніх відділів ШКТ: відносною слабкістю нижнього стравохідного сфінктера (за рахунок недостатності м’язового механізму та розгорнутого кута Гіса) при добре сформованому пілоричному сфінктері, шароподібною формою шлунка та його малим об’ємом, незрілістю регуляції системи просування їжі по ШКТ (гіпокінетичний тип моторики, її лабільність та легкість виникнення дискоординації роботи сфінктерів у відповідь на дію різноманітних негативних чинників) [6].

Серед факторів, які сприяють виникненню і посиленню зригувань у дітей перших місяців життя, особливо виділяють ті, що викликають підвищення тиску в шлунку та черевній порожнині (аерофагія, переїдання, метеоризм, порушення евакуації калових мас із кишечнику, кишкові кольки) [1]. Детальне опитування батьків та обстеження дітей показують, що навіть у здорових дітей зригування рідко бувають самостійними, а частіше супроводжуються та підтримуються вищезгаданими функціональними порушеннями, які пов’язують із морфо-функціональною незрілістю периферичної іннервації шлунково-кишкового тракту, дисфункціями центральної регуляції, транзиторною недостатністю ферментної системи, особливостями становлення кишкової мікробіоти. Так, значне розповсюдження аерофагії серед дітей перших тижнів життя пояснюють дискоординацією між актами смоктання, ковтання та дихання.

Згідно із рекомендаціями ESPGHAN (2005), лікування малюкової регургітації повинне бути комплексним і розподіленим на декілька послідовних етапів (терапія Step-up) [10]. На першому етапі проводять роз’яснювальну роботу з метою психологічної підтримки та заспокоєння батьків. На другому етапі показане застосування постуральної терапії — мати годує дитину, утримуючи її у напіввертикальному положенні (під кутом 45–60°), після годування протягом 20–30 хвилин продовжує утримувати малюка в такому положенні або вертикально. Положення дитини в ліжку також повинне бути постійно із піднятим на 30° узголів’ям. Постуральна терапія повинна проводитись цілодобово. Третім етапом є нормалізація режиму харчування та проведення адекватної дієтотерапії, вибір якої залежить від виду вигодовування дитини. Як показують результати клінічних досліджень, у тому числі проведених в нашому відділенні, дієтотерапія є високоефективним неінвазивним методом корекції зригувань [4].

При грудному вигодовуванні заходи повинні бути спрямовані, передусім, на створення спокійного оточення в сім’ї, нормалізацію режиму та техніки годування з метою попередження аерофагії та перегодовування. Виходячи із даних про роль харчової алергії в розвитку малюкової регургітації, аналізується та корегується також раціон харчування матері-годувальниці, за необхідності призначається гіпоалергенна дієта. Із раціону харчування матері також виключаються продукти, що можуть викликати підвищене газоутворення та метеоризм у малюка.

За відсутності ефекту від даних заходів та значної інтенсивності зригувань використовують загусники або більш щільні продукти (їх дають дитині в невеликій кількості на початку годування). Для цього краще застосовувати рисову безмолочну кашу або рисовий відвар промислового виробництва (1–2 чайні ложки розчиняють у 30–40 мл зцідженого грудного молока і дають дитині із ложечки, а не пляшечки, що допомагає уникнути відмови дитини від грудей). Необхідно пам`ятати, що МР у жодному випадку не може бути причиною переведення дитини на штучне вигодовування.

При штучному вигодовуванні також необхідно звернути увагу на режим та техніку годування, відповідність об’єму та виду молочної суміші віковим потребам дитини. Малюк повинен отримувати адаптовану молочну суміш, при цьому перевагу надають сумішам із переважанням казеїну, оскільки в шлунку казеїн утворює більш щільний згусток, що сприяє зменшенню зригувань. Якщо малюкова регургітація є проявом харчової алергії, для вигодовування обирають одну із гіпоалергенних сумішей. За відсутності позитивної динаміки дитині призначається один із видів спеціалізованих продуктів харчування — антирефлюксна молочна суміш, в’язкість якої підвищена за рахунок введення до складу продукту спеціальних загущувачів. В якості таких загущувачів використовують два види полісахаридів: неперетравлювані (камідь, яка складає основу клейковини ріжкового дерева) або перетравлювані (модифікований рисовий крохмаль). Як показує практика, антирефлюксні суміші добре сприймаються дитиною, їх склад забезпечує потреби дитини в усіх макро- та мікронутрієнтах, енергії. Антирефлюксні суміші слід застосовувати диференційовано, залежно від стану здоров’я дитини та вираженості малюкової регургітації. При інтенсивних зригуваннях та схильності до закрепів краще застосовувати суміші, що містять камідь. Вони діють швидше та інтенсивніше і мають м’який послаблюючий ефект. Дітям із малоінтенсивними та помірними зригуваннями, нормальними випорожненнями або схильністю до діареї краще призначати суміші, що в якості загущувача містять крохмаль. Антирефлюксні суміші можуть бути призначені як в повному об’ємі, так і для часткової заміни годувань. При цьому кількість суміші та тривалість її застосування визначаються швидкістю отримання терапевтичного ефекту. Зазначимо, що ефекти впливу антирефлюксних молочних сумішей на дитячий організм до теперішнього часу повністю не встановлені. Наприклад є повідомлення, що ці суміші змінюють кислотоутворюючу функцію шлунка. Тому необхідно пам’ятати, що, попри високу клінічну ефективність антирефлюксних сумішей, вони не можуть використовуватись безконтрольно, як альтернатива адаптованим молочним сумішам. Ці суміші необхідно застосовувати на певному етапі лікування малюкової регургітації, за певними показаннями. Тривалість застосування повинна визначатись індивідуально, а після досягнення стійкого терапевтичного ефекту дитина повинна бути переведена на адаптовану молочну суміш.

Водночас у багатьох випадках цих заходів недостатньо, що вимагає проведення четвертого етапу лікування — застосування медикаментозної терапії (антациди, прокінетики, блокатори Н2-рецепторів). Однак використання даних препаратів у новонароджених та дітей раннього віку не завжди можливе у зв’язку з віковими обмеженнями застосування або не виправдане з точки зору безпеки та співвідношення «користь-ризик».

Нашу увагу привернув препарат ЕСПУМІЗАН®L виробництва компанії «Берлін-Хемі Менарині», показаннями до призначення якого є аерофагія та метеоризм — важливі патогенетичні чинники виникнення регургітації у немовлят. Діюча речовина препарату (симетикон) — високомолекулярний полімер диметилсилоксану із додаванням 4–7% порошкоподібного диоксиду кремнію. Це поверхнево активна речовина, що належить до категорії ефективних та безпечних, зменшує поверхневе напруження пухирців газу в шлунку та кишечнику і призводить до їх розривання та подрібнення, в результаті чого полегшується виведення газів із верхніх та нижніх відділів ШКТ.

Слід зазаначити, що симетикон має суттєві переваги при застосуванні в педіатричній практиці, особливо для новонароджених та дітей раннього віку, що пояснюють такими його властивостями: препарат інертний, не всмоктується в ШКТ, не ферментується мікроорганізмами, виводиться в незміненому вигляді та не втручається в біохімічні процеси травлення та всмоктування (не впливає на засвоєння білків, жирів, вуглеводів, мікронутрієнтів). Крім того, симетикон не адсорбує на собі лікарські препарати та не вступає із ними у взаємодію, тобто може широко використовуватись в комплексній терапії дітей із різноманітною патологією за необхідності одночасного застосування декількох лікарських препаратів.

Підставою для проведення даного дослідження стала відсутність відомостей про застосування препарату ЕСПУМІЗАН®L для лікування малюкової регургітації у доступній літературі.

Метою роботи було дослідження клінічної ефективності та безпеки застосування препарату ЕСПУМІЗАН®L в комплексній терапії малюкової регургітації у новонароджених та дітей перших місяців життя.

Дослідження проведені у відділенні проблем харчування та соматичних захворювань дітей раннього віку Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України (м. Київ).

Матеріал і методи дослідження

Під нашим спостереженням знаходилось 25 дітей: 15 здорових доношених дітей віком від 1 до 3 місяців, які були обстежені амбулаторно, та 10 новонароджених дітей із перинатальною патологією, які були переведені на другий етап виходжування після відділення реанімації та інтенсивної терапії новонароджених. Всі діти на момент обстеження мали зригування — синдром регургітації. Тривалість дослідження склала 3 тижні.

Першу групу склали 15 доношених дітей, які не мали клінічних проявів перинатального ураження ЦНС, гіпотрофії, спадкової патології, природжених вад розвитку та запальних захворювань шлунково-кишкового тракту, гострих захворювань та антибактеріальної терапії в анамнезі. З них 10 знаходились на грудному вигодовуванні, 5 — на вигодовуванні адаптованими молочними сумішами. Причиною переводу дітей на штучне вигодовування були: 2 дитини — хвороба матері, 2 дитини — гіпогалактія, 1 дитина була переведена на штучне вигодовування матір’ю самостійно у зв’язку із вираженими проявами функціональних порушень ШКТ (зригування, кишкові кольки, диспепсія). Всі діти, які знаходились на штучному вигодовуванні, отримували адаптовані молочні суміші. В період дослідження діти 1-ї групи не отримували будь-яких лікарських засобів, які б могли вплинути на результати.

Діти другої групи були переведені у відділення на другий етап виходжування після відділення реанімації та інтенсивної терапії новонароджених у віці 10–14 днів і отримували комплексне лікування з приводу основного захворювання. З обстеження були виключені недоношені, діти із затримкою внутрішньоутробного розвитку, органічною патологією ШКТ. У 5 новонароджених була патологія дихальної системи (природжена пневмонія, респіраторний дистрес-синдром, ателектатична пневмонія), 3 — діабетична фетопатія. Як основне або супутнє захворювання 8 дітей мали перинатальне гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС. 5 дітей 2-ї групи знаходились на грудному вигодовуванні, 2 — на змішаному вигодовуванні, 3 — на штучному вигодовуванні у зв’язку із важким станом або протипоказаннями до грудного вигодовування з боку матері. Всі діти 2-ї групи поряд із зригуваннями мали інші клінічні симптоми дисфункції ШКТ (в помірній або вираженій формі) — порушення характеру випорожнень (закреп або діарею), аерофагію, неспокій дитини під час годування, метеоризм, кишкові кольки. Враховуючи інтенсивну терапію в ранньому неонатальному періоді, у тому числі антибактеріальну, в комплекс лікування входили пробіотики, за показаннями — ферментотерапія, спазмолітики.

Всім дітям з метою лікування регургітації була призначена постуральна терапія та препарат ЕСПУМІЗАН®L в дозі 1 мл (25 крапель) при кожному годуванні. У випадках значної інтенсивності регургітації (4 бали) та при недостатньому ефекті стартової дози через 3–4 дні після початку терапії доза препарату була збільшена до 50 крапель на прийом. Діти 1-ї групи отримували ЕСПУМІЗАН®L в якості монотерапії, діти 2-ї групи — в складі комплексної терапії. При грудному вигодовуванні дитина отримувала препарат ложечкою після годування, при штучному вигодовуванні його або додавали в суміш, або давали після годування з ложечки. Курс застосування препарату становив 3 тижні. Випадків відміни препарату у зв’язку з появою побічних ефектів не було.

Основним критерієм ефективності застосування препарату були терміни корекції синдрому регургітації. Враховувались також показники фізичного розвитку, загальний стан дитини, апетит, характер випорожнень, інтенсивність інших проявів дисфункції ШКТ. Переносимість препарату оцінювали за реакцією дитини на прийом препарату, наявністю побічних ефектів або алергічних реакцій.

Згідно із загальноприйнятою класифікацією, регургітацію оцінювали за 5-бальною шкалою, що відображає частоту та об’єм зригувань [10]:

• 0 балів — відсутність зригувань;
• 1 бал — менше 5-ти зригувань за добу, об’ємом не більше 3 мл;
• 2 бали — більше 5-ти зригувань за добу, об’ємом більше 3 мл;
• 3 бали — більше 5-ти зригувань за добу, об’ємом до 1/2 молока, висмоктаного за 1 годування; менше, ніж в половині зригувань;
• 4 бали — зригування невеликими порціями протягом 30 та більше хвилин після кожного годування;
• 5 балів — зригування від 1/2 до повного об’єму молока, висмоктаного за 1 годування; не менше, ніж в половині годувань.

Результати дослідження та їх обговорення

Індивідуальна переносимість препарату була хорошою у всіх 25 обстежених дітей. Алергічних або інших негативних реакцій не було. Відмови дитини від прийому препарату ми не спостерігали.

Аналіз результатів клінічного обстеження дітей 1-ї групи (здорові діти) показав наступне: на початку дослідження середній показник інтенсивності регургітації склав 2,67 бала, у тому числі оцінку 1 бал мали 3 дитини, 2 бали — 4 дитини, 3 бали — 3 дитини, 4 бали — 5 дітей. При зборі анамнезу виявлено, що тривалість зригувань становила > 2 тижні — 5 дітей, 3–6 тижнів — 6 дітей, > 6 тижнів — 4 дитини. При детальному опитуванні та огляді у переважної більшості дітей (12 осіб — 80,0%) поряд із зригуваннями були виявлені інші клінічні симптоми функціональних порушень ШКТ (в легкій або помірній формі). Найчастіше це були аерофагія, метеоризм та кишкові кольки.

Відразу після початку спостереження за дитиною нами проводилась бесіда із батьками, вводилась постуральна терапія, проводились заходи для нормалізації якості вигодовування, режиму та техніки годування. Паралельно ми вводили до комплексу терапії препарат ЕСПУМІЗАН®L.

Зменшення частоти та інтенсивності регургітації у переважної більшості дітей відмічене вже на 2–3 добу прийому Еспумізану. На 7-у добу прийому препарату середній показник інтенсивності зригувань становив 0,87 бала, у тому числі оцінку 0 балів мали 5 дітей, 1 бал — 6 дітей, 2 бали — 3 дитини, 3 бали — 1 дитина. При цьому зменшення інтенсивності зригувань на > 2 бали відмічено у 7 дітей, на 1 бал — у 5 дітей. Через 2 тижні після початку комплексної терапії із включенням препарату ЕСПУМІЗАН®L 8 дітей не мали зригувань, 3 дитини мали епізодичні, малоінтенсивні зригування. У 4 дітей, незважаючи на проведену терапію та зменшення частоти і об’єму зригувань, вони залишались на рівні 2–3 бали, що слугувало підставою до поглиблення терапії. Всі ці діти знаходились на штучному вигодовуванні, тому у комплекс їх лікування нами були введені антирефлюксні суміші. Повторне обстеження через 2 тижні проведення такої комплексної терапії показало, що регургітація зникла у 2 дітей, а у 2 інших залишилась на рівні 2–3 бали. Цим дітям проведенеендоскопічне обстеження, яке показало присутність езофагіту, у зв’язку із чим вони почали отримувати відповідну терапію. Слід зазначити, що всі ці діти були 2,5–3-місячного віку, мали значну тривалість малюкової регургітації (більше 6 тижнів) і не отримували лікування з приводу регургітації — за словами батьків — у зв’язку із малою інтенсивністю або епізодичністю зригувань.

Зіставлення темпів регресу малюкової регургітації із тривалістю зригувань в анамнезі показало, що кращими були результати лікування в когорті дітей віком 1–1,5 місяці із тривалістю зригувань > 2 тижні.

Інші клінічні прояви дисфункції ШКТ (аерофагія, метеоризм, кишкові кольки), які були відмічені на початку обстеження у 80% дітей 1-ї групи, в динаміці застосування препарату ЕСПУМІЗАН®L повністю зникли у 8 дітей і значно зменшились — у 6 дітей.

Загальний стан дітей, які отримували препарат ЕСПУМІЗАН®L, залишався задовільним протягом всього періоду спостереження. Після початку прийому даного препарату 11 (73,3%) батьків відмітили покращення апетиту та настрою дитини, нормалізацію характеру та частоти випорожнень.

Аналіз результатів застосування препарату ЕСПУМІЗАН®L в 2-й групі (10 дітей, які мали різноманітну перинатальну патологію і знаходились на стаціонарному лікуванні) показав наступне: на початку дослідження середній показник інтенсивності регургітації склав 3,2 бала, у тому числі оцінку 2 бали мали 2 дитини, 3 бали — 4 дитини, 4 бали — 4 дітей. Переважна більшість дітей (9 — 90,0%) поряд із зригуваннями мали клінічні симптоми дисфункції ШКТ, у тому числі метеоризм, кишкові кольки, закреп або діарею, виражену аерофагію.

Цим дітям лікування синдрому зригувань було включене до комплексної терапії основної та супутньої патології — була введена постуральна терапія, контролювався раціон харчування матері при грудному вигодовуванні, об’єм, режим та техніки годування, призначено препарат ЕСПУМІЗАН®L.

Результати дослідження показали високу ефективність даного препарату і в цій групі дітей. Вже на 2–3-ю добу прийому препарату зменшення інтенсивності зригувань відмітили 7 матерів, на 7-у добу середній показник інтенсивності зригувань становив 1,4 бала, тобто зменшився в динаміці дослідження у понад двічі; оцінку 0 балів мали 2 дитини, 1 бал — 5 дітей, 2 бали — 3 дитини, 3 бали — 1 дитина. При цьому зменшення інтенсивності зригувань на >2 бали відмічено у 6 дітей, на 1 бал — у 2 дітей. Інші клінічні прояви дисфункції шлунково-кишкового тракту (порушення характеру випорожнень — закреп або діарея, аерофагія, неспокій дитини під час годування, метеоризм, кишкові кольки), які були відмічені на початку обстеження у всіх дітей 2-ї групи, в динаміці застосування препарату ЕСПУМІЗАН®L повністю зникли у 3 дітей і значно зменшились — у 5 дітей. В 2 випадках призначення препарату дітям із перинатальною патологією не дало очікуваного результату, зригування у дітей продовжувались, що слугувало підставою для поглиблення терапії (застосування антирефлюксної суміші, призначення інших препаратів для нормалізації функції ШКТ, посилення лікування перинатального ураження ЦНС).

При опитуванні 10 матерів в 2-й групі 6 із них відмітили покращення апетиту та сну у дитини, зменшення проявів підвищеної збудливості, нормалізацію характеру та частоти випорожнень на тлі прийому препарату ЕСПУМІЗАН®L. У 6 із 10 дітей в динаміці дослідження відмічалась тенденція до поліпшення перебігу основного захворювання, кращою була середньодобова прибавка маси тіла, що, на нашу думку, сприяло прискоренню темпів одужання та зменшенню тривалості перебування дітей в стаціонарі.

Висновки

1. Відмічена висока ефективність застосування препарату ЕСПУМІЗАН®L в якості монотерапії регургітації у дітей з перинатальною патологією і без ураження нервової системи. Кращими були результати при його ранньому призначенні (тривалість зригувань в анамнезі >2 тижні).
2. На дозування препарату впливає стан дитини та характер патології. При недостатньому ефекті стартової дози (25 крапель) вона може бути збільшена до 50 крапель на прийом.
3. Препарат ЕСПУМІЗАН®L має достатній рівень безпеки, при його застосуванні не виявлено побічних ефектів.
4. Проведене дослідження дозволяє рекомендувати препарат ЕСПУМІЗАН®L для широкого застосування у комплексній терапії малюкової регургітації у новонароджених та дітей раннього віку.

О.Г. Шадрін, В.О. Шадрін, Т.Л. Марушко, В.М. Фисун
ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України», м. Київ

Література

1. Бердникова Е. К. Функциональные нарушения желудочно-кишечного тракта у детей раннего возраста / Е. К. Бердникова, Е. С. Кешишян // РМЖ. — 2006. — № 14 (19). — С. 1397—1400.
2. Булатова Е. М. Вскармливание детей раннего возраста в современных условиях: автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра мед.наук / Е. М. Булатова. — СПб., 2005. — 50 с.
3. Конь И. Я. Диетотерапия функциональных нарушений органов желудочно-кишечного тракта у детей первого года жизни / И. Я. Конь, Т. Н. Сорвачева // Леч. Врач. — 2004. — № 2. — С. 34—38.
4. Методы коррекции синдрома срыгивания у детей грудного возраста / Мисник В. П., Шадрин О. Г., Клименко Л. А. [и др.] // Перинатол. и педиатрия. — 2008. — № 3 (35). — С. 112—116.
5. Синдром срыгиваний и рвоты у детей первого года жизни: дифференциальная диагностика и тактика ведения / Дубровская М. И., Мухина Ю. Г., Шумилов П. В. [и др.] // Педиатрия. — 2007. — Т. 86, № 6. — С. 96—101.
6. Шабалов Н. П. Неонатология : учебн. пособ. / Н. П. Шабалов. — М., 2006. — Т. 2. — 656 с.
7. Childhood functional gastrointestinal disorders: neonate/toddler / Hyman P. E., Milla P. J., Benninga M. A. [et al.] // Gastroenterology. — 2006. — Vol. 130 (5). — Р. 1519—26.
8. Drossman D. A. The functional gastrointestinal disorders and the Rome III process / D. A. Drossman // Gastroenterology. — 2006. — Vol. 130 (5). — P. 1377—1390.
9. Gastrointestinals symptoms in infancy: a population-based prospective study / Iacono G., Merolla R., Amico D. [et al.] // Dig. Liver Dis. — 2005. — Vol. 37 (6). — Р. 432—438.
10. Gottrand F. The occurrence and nutritional management of gastro-oesophageal reflux in infants / F. Gottrand // Nutricia Baby Food Symposium, ESPGHAN 2. June 2005. — Р. 3—4.
11. Martin A. J. Natural History and Familial Relationships of Infant Spilling to 9 Years of Age / A. J. Martin, N. Pratt, J. D. Kennedy // Pediatrics. — 2002. — Vol. 109. — Р. 1061—1067.