Механізми формування запаморочення та головокружіння

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я головокружіння – це порушення, при якому особа має суб’єктивне відчуття руху в просторі (суб’єктивне головокружіння) чи відчуття, що предмети рухаються довкола (об’єктивне), зазвичай зі втратою рівноваги.

Правдиве головокружіння слід відрізняти від переднепритомних станів, відчуття «пустої» голови та інших форм «запаморочення». Головокружіння виникає внаслідок порушень у апараті рівноваги: лабіринті, півкружних каналах, 8-му нерві чи очах.

В неврології прийнято більш точне означення запаморочення ? це відчуття порушеного сприйняття простору та руху. Деякі дослідники вважають проявом запаморочення порушення сприйняття часу.

Виділяють різні види запаморочень:

• light-headedness («пуста» голова);
• black-outs (затьмарення);
• giddiness, numbness (затерпання);
• faintness (переднепритомний стан);
• confusion (конфузія);
• claustrophobia (клаустрофобія);
• syncope (сінкопе).

Запаморочення не є самостійним захворюванням – це синдром, який може супроводжувати безліч хвороб.

Як правило, хвороба починається з коротких нападів легкої вираженості. Протягом кількох місяців тривалість їх збільшується, а інтенсивність наростає. Симптоматика ускладнюється головними болями, нудотою, блювотою та втратами свідомості. Саме тоді хворі починають звертатись до лікаря, а в загальній картині захворювання запаморочення вже ігнорують, бо на перший план виходить «більш важлива симптоматика». І тільки при акцентуванні уваги, хворі пригадують, що саме з цього симптому все і починалось. В багатьох випадках опис їх буває нечітким, хворі відчувають значні труднощі в підборі специфічних термінів для характеристики свого стану.

Запаморочення часто суб’єктивно сприймаються хворими як порушення сприйняття простору або відчуття неясних рухів. Пацієнти розповідають, про щось незрозуміле, негаразд перед очима чи в голові. При спробах деталізації, вони не можуть чітко пояснити, як і куди пливуть предмети, в який бік рухається земля під ногами. Іноді хворі описують начебто у них голова знаходиться в сфері, шоломі. Симптоматика провокується рухами голови, або перебуванням в рухливих засобах: ліфтах, транспорті. Деякі хворі називають цей симптом головокружінням, відмічаючи при цьому, що воно подібне до стану сп’яніння.

Вказати напрямок кружіння хворим найчастіше не вдається. Цей стан супроводжується негативним емоційним сприйняттям ситуації, нерідко виникає страх смерті, іноді хворі кажуть, що їм погано, скаржаться на дурноту, млість, паралельно вказуючи на страх закритих (клаустрофобія) або відкритих (агорафобія) просторів. Багато хворих скаржаться на синдром захитування, непереносимість всіх або окремих видів транспорту – хворобу руху або кінетозу. У багатьох хворих розвивається боязнь висоти (акрофобія) та невпевненість в темряві (ніктофобія). Деякі особи не можуть дивитись на будь-які предмети, що рухаються перед очима (оптокінез). Інші скаржаться на порушення координації рухів, напруження при спусканні з гори чи по сходах.

Брак знань про види запаморочень і механізми їх формування був аргументом для проведення даного дослідження.

В ході дослідження використали:

• стандартне неврологічне обстеження;
• опитник НОАСК;
• ністагмографію з бітермальною калоричною пробою;
• мультисенсорні викликані потенціали (МВП).

Реєстрацію МВП проводили у режимі вертекс-мастоїдального відведення із заземленням на передпліччі. Використана тривалість реалізації в 300 мс після дії зовнішнього подразника: спалах, звук, кутове прискорення крісла та електрична стимуляція шкіри. Підсидення становило 105-106, в смузі пропускання 2-30 Гц, частота дискретизації – 1 мс, міжстимульний інтервал – 12 с. Після накопичення 16 відповідей, проводили їх усереднення. Типова крива довголатентного ВП має три найбільш стабільні максимуми – два позитивні по відношенню до вертексу (Р1 і Р2) і один негативний (N1).

Р1 відбиває зафільтровану відповідь периферичних нервів та стовбуромозкових ядер, N1 – збудження підкіркових структур а Р2 – збудження кіркової зони відповідного аналізатора. Вивчали латентні періоди названих екстремумів.

Авторами було досліджено результати 841 хворого зі скаргами на запаморочення та головокружіння.

120 хворих (39 чоловіків, 81 жінка) обстежено протягом 2003 року. 70% з них вважали стрес найбільш вираженою причиною захворювання. Серед інших причин вони зазначали перевтому, роботу з монітором, інфекційні захворювання, травми голови – менше, ніж 10%.

621 хворий: ліквідатори аварії на ЧАЕС, персонал ЧАЕС, відселенні мешканці м. Прип’ять, м. Славутич обстежені протягом 1990-1997 рр. З них 49 хворих – ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС – пролікованих препаратом Танакан, пройшли два обстеження: до лікування та через 1 місяць лікування. Ще 100 хворих у 2007 р. пройшли опитування в поліклініці Оболонського району м. Києва для вивчення структури запаморочень.

Отримані дослідження були наступними: серед 100 амбулаторних хворих, що звернулись до поліклінічного невролога, 60% скаржились на запаморочення, 76% ? на головокружіння, а 51% відмічали в одних випадках запаморочення, а в інших випадках ? головокружіння.

Дещо інший розподіл скарг відмічали 621 хворий, які обстежені в 90-х роках минулого сторіччя: в структурі скарг затьмарення чи потемніння в очах (black-outs) та запаморочення (dizziness) були типовими для 70,19 і 60% хворих відповідно, тоді як чітке відчуття руху зустрічались лише у 22,08% хворих, що вказує на перевагу запаморочень над головокружіннями (Рис. 1).

Рис. 1. Структура запаморочень. По горизонталі - симптоми, по вертикалі - відсоток пацієнтів, що скаржились.

У хворих цієї групи латентні періоди присінкових ВП були статистично достовірно подовжені, в той час коли зорові, слухові, соматосенсорні були в межах норми.

Ще іншу структуру клінічної картини спостерігали у 25-ти хворих з діагнозом вестибулопатія (Н81), серед обстежених протягом 2003 р. При проведенні бітермальної калоричної проби із 25-ти осіб лише 15 (60%) розповідали про суб’єктивні відчуття, які можна описати в термінах головокружіння чи запаморочення, інші 40% вказували на відчуття тепла, води і відсутність запаморочень чи головокружінь. Індивідуально виключно на запаморочення вказували 8% хворих, виключно на головокружіння 20% хворих. Більшість ? 28% хворих вказувала, що в ході однієї процедури вони відчували запаморочення, а в ході іншої – головокружіння. Присінкова природа розладів була документована порушенням присінкових ВП (порушення ВП інших модальностей не були виражені).

Серед 120-ти хворих з постстресовим синдромом всі скаржились на запаморочення, при цьому, у 32,5% зареєстроване зниження чутливості язика, у 54,17% ? рівень глюкози крови вище 5,2 мМоль/л, у 7,5% ? встановлено діагноз ? цукровий діабет, у 59,17% ? наявність поліневропатії за даними МВП (Рис. 2). Привертає увагу наявність вестибулярного компоненту в структурі поліневропатії.

Периферичне ураження всіх сенсорних систем (подовження латентних періодів ВП на рівні Р₁ в порівнянні з нормою).

Таблиця 1

Вважають, що запаморочення при дії малих доз радіації мають „загальномозкове“ походження, а при порушеннях метаболізму - локалізація генератора цього відчуття виноситься за межі ЦНС.

Наведені результати показують, що в усіх випадках, коли хворі скаржились на запаморочення, реєстрація викликаних потенціалів виявляла подовження латентних періодів піків ПВП при інтактних інших сенсорних системах. Причому, найбільших змін зазнавали функціональні порушення присінкової периферії.

З другого боку вражає різноманітність симптомів пов'язаних із запамороченням: серед них потемніння в очах, заніміння, фобії. Останнє може бути пояснене тим, що вестибулярні входи знайдені в соматичних парієтальних полях: зони 3а, 2 і 5 ? соматосенсорної системи, які приходять від вентро-постеро-латерального ядра таламуса. Вестибулярні проекції ідентифіковані також у зоровій та слуховій кіркових зонах.

Згідно літературних даних у комплексному лікуванні може бути ефективний Танакан, який забезпечує:

Вже через місяць терапії препаратом Танакан 49 хворих (ліквідаторів на ЧАЕС) відмітили позитивний ефект. В динаміці лікування практично не було виявлено негативних сторонніх ефектів. Зате відмічали значне і стійке покращання загального самопочуття, яке означало зменшення головних болів, запаморочення та порушень координації рухів, регресії загальної слабкості.

Спостерігали також поліпшення в психоемоційній сфері хворих, регресувала ступінь вираженості вестибуло-атактичного, сенсорного, цефалгічного, вегетативного синдромів. Для документування цього, спочатку вивчали суб'єктивну оцінку ефективності (Рис. 2). Видно, що внаслідок лікування відбувся зсув максимуму від незначного погіршення до покращання. Препарат призначали в дозі 120 мг на добу.

Рис. 3. Ефективність Танакану за оцінками хворих. По горизонталі - характер ефективності, по вертикалі - відсоток пацієнтів

Стандартизацію досліджень щодо поліпшення стану здоров’я хворих почали з індексу виражености Ів запаморочення, який зменшився від 3,3 до 0,56, р<0,05.

На запаморочення препарат Танакан відчутно діяв, знижуючи цю скаргу від 72,95% хворих до 20,48%. Особливо ефективним Танакан виявився у випадках, коли хворі скаржились на випадки падіння – кількість хворих зменшилась з 28,02% до лікування до 2,04% після проведеної терапії та клаустрофобії – кількість хворих зменшилась з 28,98% до лікування до 2,04% після проведеної терапії (Рис. 4).

Аналогічні знахідки стосуються неясних відчуттів гойдання, втрат рівноваги, які також відносять до запаморочень та порушень координації рухів.

Лікування виявилось ефективним в усіх варіантах причини запаморочень. При цьому хворі вказували, що ортостатичні запаморочення (до лікування скаржилось 15,94% хворих) зникли зовсім.

Найменших змін зазнали запаморочення при рухах головою, які зменшились з коефіцієнтом динаміки К=63,64%, найбільших після ортостатичних запаморочень зазнали скарги на запаморочення при нахилах К=81,67%.

Рис. 4. Ефективність терапевтичної дії Танакану на симптоматику запаморочень. По горизонталі - відсоток пацієнтів, по вертикалі - симптоми

Для документації об’єктивних змін у вестибуло-кірковій проекції використані також дані, які отримані за допомогою реєстрації латентних періодів (ЛП) присінкових ВП (ПВП). Коефіцієнти динаміки для піків становили: КР1 – 7,79%, КN1 – 6,76%, КР2 – 1,69% (Рис. 5). Слід звернути увагу на те, що найбільших змін зазнали ЛП піка Р1. Це може вказувати на переважно периферичний механізм дії препарату.

Рис. 5. Коефіцієнти динаміки піків присінкових викликаних потенціалів. КР1 і КN1 зазнали достовірних змін більше 5%.

Ефективність терапії Танаканом підтверджена при вивченні вестибуло-моторних реакцій. Порушення координації зменшилось з 10,6±3,2 ? до лікування, до 6,5±2,8 балів? після лікування.

Така картина повторюється і відносно окремих тестів, найбільш значним є результат, отриманий при проведенні випробування Уемури, зниження відбулось від 2,6±1,4 до 1,8±1,2 бали, різниця статистично достовірна р<0,05.

За даними всіх об’єктивних проб (20-бальна шкала, ПВП) відмічається прогресивна динаміка параметрів присінкового стану, більше виражена у вестибуло-кірковій і менше у вестибуло-моторній проекції. При використанні критерію знаків, можна говорити про статистично достовірну зміну вестибулярної функції в напрямку норми (Рис. 6).

Рис. 6. Ефективність дії Танакану на порушення координації рухів за даними 20-бальної шкали тестів. По вертикалі - кількість балів

Дія Танакану на показники вестибуло-лімбічної проекції, зокрема, по вираженості психоемоційного синдрому показує зниження практично всіх ознак захворювання.

Ів знижувався: для болів голови з 2,2 до 1,2, ознак астенії з 3,1 до 1,3, втрат свідомості з 1,8 до 0,52, хворобливого стану – з 2,9 до 1,0.

Відсоток пацієнтів, що скаржились на астенізацію знизився приблизно вдвічі в усіх проявах.

Зменшився процент пацієнтів, які скаржились на: слабкість з 83,09% до 36,73%, погіршення пам’яті з 77,78% до 24,49%, хронічну втому з 50,24% до 25,49% (рис. 6). Відсоток осіб, що відчували хворобливий стан, знизився з коефіцієнтом більше, ніж 2,5 (з 66,18 до 26,53%), з проявами емоційної лабільності з 70,05 до 26,53%, фобіями з 61,84 до 26,53%, депресіями з 57,97 до 20,41%. Особливо ефективним виявився вплив препарату на прояви дратівливості, відсоток хворих знизився з 73,91 до 30,61% (Рис. 7).

Рис. 7. Ефективність терапевтичної дії Танакану на симптоми хворобливого стану. По горизонталі – симптоми, по вертикалі - процент пацієнтів, що скаржились.

Лікування препаратом Танакан призвело до зменшення кількості пацієнтів зі скаргами на короткочасні втрати свідомості.

Також позитивну дію він мав на зменшення проявів вегетативної симптоматики, зокрема, відсоток пацієнтів, які мали скарги на пітливість знизився з 58,94 до 18,37% хворих, серцебиття з 55,07 до 14,29%, нудоту з 33,82 до 8,16%, випадки блювоти з 25,02 до 16,33%, а колапси, які відмічались у 11,11% хворих, зникли зовсім.

Описані авторами результати співпадають з даними, отриманими іншими дослідниками. Ретинопатія, як ускладнення діабету, відома вже в минулому сторіччі та в експериментальних умовах, використовується для досліджень терапевтичної ефективності препаратів.

Як на ізольованих препаратах, так і в умовах цілого організму показано позитивний ефект Танакану на амплітуду електроретинограми, зменшення інтерстиціального набряку та гістологічні ознаки ураження сітківки.

У порівняльних дослідженнях з препаратом Ніцерголін показані переваги Танакану за анатомічними:

• набряк;
• геморрагії;
• ішемії судин очного дна;

та функціональними критеріями:

• гострота зору на відстані;
• поле зору та кольоровий зір.

Проф. П.М. Боднаром та співробітниками обстежено 40 хворих на цукровий діабет з середньою тривалістю захворювання 13,0±8,7 років та 32 хворих на гіпотіреоз з тривалістю захворювання – 7,4±5,9 роки. Дані обстеження показують постійну присутність вестибулярного компоненту в картині мультисенсорних ВП та скарги на запаморочення. Таким чином, бачимо, що скарги на запаморочення завжди супроводжуються ураженням вестибулярного аналізатора.

Отримані результати показують, що в усіх випадках запаморочення як загальномозкового, так і метаболічного походження супроводжуються ураженням вестибулярного аналізатора.

В усіх випадках запаморочень різних видів бачимо переважно периферичну та стовбурову локалізацію порушень, менше вираженою виявляється патологія підкіркових структур і найменше кіркових. Цей факт, а також значна ефективність Танакану на всі види запаморочень, вказують на те, що це відчуття ініціюється на периферії, важливу роль у цьому процесі бере стовбур мозку та підкірка, а вид запаморочення залежить від кіркової зони, де воно остаточно формується. Тісні зв’язки присінка з сенсорними та ефекторними системами визначають різноманітність симптоматики його уражень.

Автори також показали, що в патологічний процес втягуються не тільки вищевикладені структури вестибулярного аналізатора, але також вестибуло-моторна, вестибуло-вегетативна та вестибуло-лімбічна проекції.

У наведеному в даній статті матеріалі показано позитивний вплив Танакану на ураження периферичного присінкового рецептора та всіх його проекцій. В літературі існує також інша думка щодо походження запаморочення – «загальномозкова ознака», яка може супроводжувати порушення кровообігу, інтоксикації, інфекції, тощо. Але навіть автори, що дотримуються такої концепції, відмічали позитивний ефект Танакану на запаморочення, а для документації використовували присінкові тести: електроністагмографію, калоричну пробу та ротаційні випробування.

Зниження ознак запаморочення за даними опитника, та атаксії за даними краніокорпографії показано багатьма авторами. Таким чином, описані результати доповнюють попередніх авторів у тому, що запаморочення завжди розвивається поряд з вестибулярним ураженням. Іншою знахідкою є можливість позитивної дії Танакану на вегетативну, моторну та лімбічну симптоматику через тісні зв’язки вказаних систем з вестибулярним органом.

Препарат Танакан виявився ефективним при лікуванні захворювань, що супроводжуються запамороченням.

Основною дією препарату слід вважати покращання функціонального стану периферичних рецепторів вестибулярного аналізатора внаслідок вираженої антипероксидазної активності препарату. Відмічена вибіркова ефективність препарату на симптом запаморочення, яке ініціюється волосковими клітинами ІІ типу, тонкими волокнами присінкового нерва, невронами диперсно розсіяними в присінкових ядрах ромбовидної ямки, а далі остаточно формується в вентро-постеріальних ядрах таламуса та кіркових представництвах вестибулярної, соматосенсорної, зорової і слухової систем.

При інструментальному обстеженні запаморочення характеризується ністагмом з частотою менше 0,7 Гц та подовженням латентних періодів піків Р1 і N1 ПВП. Нормалізація функції вестибуло-кіркової проекції призводить до покращання стану не лише вестибуло-сенсорної, але також і вестибуло-моторної, вестибуло-вегетативної та вестибуло-лімбічної проекцій. Останнє викликає регресію симптомів вестибуло-атактичного, вегетативного, цефалгічного і психоемоційного синдромів. Відмічається регресія також невро-сенсорного і астено-невротичного синдромів. За попередніми даними, антипероксидазна активність Танакану зменшує також ознаки інтоксикаційного синдрому – у хворих покращується самопочуття, вони перестають почувати себе хворими, зникає хронічна втома, слабкість, головні болі.

Спеціально для порталу «Страна Врачей»
По матеріалам авторів: Барасій С.М., К.Ф.Трінус
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика