Допоміжні репродуктивні технології з переносом гамет, зигот та ембріонів у маткові труби

Лікування безпліддя неясного ґенезу може бути проведено з використанням внутрішньофалопієвого переносу гамет (ГІФТ). (GIFT – Gamete IntraFallopian Transfer, ZIFT- Zygote IntraFallopian Transfer, TET – Transtubal Embryo Transfer)

Показання для внутрішньофалопієвого переносу гамет:

1. Безпліддя при незмінених маткових трубах та нормальній кількості сперміїв у чоловіка;
2. Гіпофертільність сперми у чоловіка.

Внутрішньофалопієвий перенос гамет (ГІФТ) займає важливе місце серед методик штучного запліднення, методика може виконуватися як у природних овуляторних циклах, так і після індукції суперовуляції. Внутрішньофалопієвий перенос гамет може бути виконаний за допомогою лапароскопічного доступу, а також транспіхвово.

Транспіхвовий ГІФТ показано, коли є дистальні ураження маткових труб, коли є протипоказання до загальної анестезії, у хворих на ожиріння, у пацієнток із спайковою хворобою. Техніка транспіхвового ГІФТ не потребує госпіталізації хворих, має відносно невелику вартість, мінімальну кількість ускладнень.

Для проведення внутрішньофалопієвого переносу гамет, по-перше, необхідно провести селекцію сперміїв для відбирання кращих спермотазоїдів і видалення мікробів та простагландінів, що знаходяться в семенній рідині, а також індукувати суперовуляцію для підготування найбільшої кількості ооцитів, або під контролем ультрасонографії дочекатися часу, коли фолікул досягне 18-20 мм в діаметрі. Вік хворих для проведення ГІФТ повинен бути не більш ніж 38-43 роки. Для індукції суперовуляції використовується інгібірування гіпофізу аналогами гонадотропних рилізінг-гормонів з подальшою гіперстимуляцією яєчників кломіфеном та гонадотропінами, за наведеними схемами. Аспірація фолікулів дозволяє отримати ооцити в 81-96% випадків.

Методика ГІФТ складається з наступних етапів: сперму чоловіка розріджують при температурі 370С протягом 20 хвилин у термостаті, потім вона досліджується під мікроскопом при збільшенні в 40 разів. Підраховується кількість та рухливість сперміїв. Далі сперма центріфугується та відмивається для видалення сперміїв від семенної рідини. В дві пробирки зі спермою по 1 мл додається 4 мл фізіологічного розчину. Пробірки гомогенизуються та центріфугуються при 600 об/хв. протягом 6-8 хв. Після першої обробки сперми на центрифузі віддаляються ті частинки, що плавають, залишок сперми змішується з фізіологічним розчином та обробляється на центріфузі.

Надалі знову видаляються ті частинки, що плавають, а в отриманий концентрат сперміїв поволі виливається 1 мл міграційної рідини. Далі пробирки встановлюють в інкубатор з 5% вмістом СО2 при температурі 370С на 20-30 хвилин. Верхня частина міграційної рідини ізолюється. Концентрація в ній сперміїв находиться в межах 1 млн./мл. Далі виконується УЗ-методика з пункцією фолікулів та аспірацією вмісту в пробирки, які зразу же передаються до боксу, де визначаються побічні комплекси. Найактивніші комплекси переносяться в чашки Петрі. Заряджають катетер спочатку бульбашками повітря, потім 100-150 мікролітрів сперми, що мігрувала (60-100 тис. сперматозоїдів вводяться в кожну маткову трубу). Потім засмоктуються тумулярні та побічні комплекси з розрахунку 2 комплекси на катетер. Вони відділяються від сперми, що мігрувала 2 бульбашками повітря. Катетери передають в операційну, де пацієнтці виконується гістероскопія (катетер вводиться через операційний канал гістероскопа, на 4-5 см вводиться в першу маткову трубу). Вміст катетера вводиться в маткову трубу повільно (впродовж 1 хвилини). Процедуру повторюють вводячи катетер в іншу маткову трубу. Методика ГІФТ дозволяє добитися настання вагітності у 20-40% випадків за умови того, що маткові труби проходимі.

Наступним етапом є підтримка лютеїнової фази. Слід починати її з моменту пункції та продовжувати до тесту на вагітність. Вона включає в себе призначення препаратів прогестероноподібної дії. Найчастіше використовується препарати хоріонічного гонадотропіну (ХГ), утрожестан в дозі 600–800 мг на добу інтрапіхвово, або дуфастон в дозі 80–90 мг на добу. Можливе використання інтрапіхвових препаратів в формі гелю (кринон гель 8%).

Ембріони, що залишилися, кріоконсервують в розчині кріопротекторів за допомогою відповідних програмних заморожувачів. Кріоконсервовані ембріони можуть зберігатися в рідкому азоті необмежений термін часу.

Через 11-15 днів після ембріопереносу слід провести дослідження в крові пацієнтки хоріонічного гонадотропіну. При позитивному результаті (титр вищій за 20 МО) терапія подовжується. Перше ультразвукове дослідження слід проводити через 3-4 тижні після ембріопереносу, коли структури ембріону вже повинні візуалізуватися в порожнині матки.

При настанні вагітності терапія подовжується до 7-8 тижнів вагітності.

В останні роки лікувальні програми з використанням донорських яйцеклітин і ембріонів (ЕКЗ-ОД, ovum donation), як окремий випадок запліднення «in vitro», зробили можливим настання вагітності навіть у раніше приречених на бездітність пар з абсолютною безплідністю, обумовленою різними формами дисгенезії гонад (чиста форма (каріотип 46ХХХ), змішана форма (каріотип 46ХY), синдром Шерешевського –Тернера (каріотип 45 ХО), синдромом резистентних яєчників, відсутністю гонад у результаті хірургічної, радіаційної або медикаментозної кастрації (посткастраційний синдром), синдром передчасного виснаження яєчників, відсутність запліднення своїх яйцеклітин в попередніх циклах екстракорпорального запліднення (ЕКЗ), менопауза.

При проведенні програми ЕКЗ-ОД проводять замісну гормонотерапію за однією з наданих схем. При настанні вагітності замісну гормонотерапію подовжують 100-120 днів (від першого дня останньої менструації).

Жилка Н.Я.
За матеріалами методичних рекомендацій «Сучасні допоміжні репродуктивні технології»
Український науково-практичний медичний центр акушерства, гінекології та репродуктології Міністерства охорони здоров’я України

Література

1. Грищенко В.И., Козуб Н.И., Довгаль А.И. Бесплодный брак: Методические рекомендации для студентов и врачей. – Харьков: ХГМУ, 2001. – 60с.
2. Кулаков В.И. Спорные и нерешённые вопросы вспомогательной репродукции у гинекологических больных. – Акушерство и гинекология. – приложение. – 2006. – с. 4-8.
3. Паращук Ю.С. Бесплодие в браке. – Киев. – «Здоровье». – 1994. – 202с.