Класифікація бронхіальної астми

В даний час для класифікації бронхіальної астми (БА) використовують два підходи:

1. з одного боку бронхіальна астма класифікується в залежності від етіології, виділяють:
   • алергічну;
   • неалергічну;
   • змішану;
   • не уточнену астму.
2. з іншого ― за ступенем важкості хвороби, розрізняють:
   • інтермітуюча астма (легкий епізодичний перебіг);
   • персистуюча астма:
     • легка персистуюча астма;
     • персистуюча астма середньої важкості;
     • важка персистуюча астма.

Таблиця 1. Класифікація бронхіальної астми (МКХ-10)

Етіологічний принцип класифікації БА одержав своє відображення в МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду), підготовлена ВООЗ ще у 1992 (таблиця 1).

Алергічна бронхіальна астма ― це астма, яка розвивається під дією відповідних алергенів і характеризується специфічною гіперреактивністю бронхів.

Неалергічна бронхіальна астма ― це астма, яка виникає під впливом неалергічних факторів (наприклад, фізичних навантажень, ендокринних порушень, нервово-психічних порушень, медикаментів, інфекції, вплив виробничих шкідливих факторів, аерополютантів) і характеризується неспецифічною гіперреактивністю бронхів.

Змішана бронхіальна астма зумовлена поєднаним впливом алергічних та неалергічних факторів і характеризується специфічною та неспецифічною гіперреактивністю бронхів. Ступені важкості БА викладені в таблицях 2, 3.

Таблиця 2. Ступені важкості бронхіальної астми

Примітка:

• Термін «симптоми» є ідентичним до нападу ядухи.
• Ступінь важкості оцінюють на підставі усього комплексу наведених ознак та показників ПШВ і ОФВ1.
• Наявність навіть однієї ознаки, яка відноситься до більш важкого варіанту перебігу хвороби, дозволяє оцінити перебіг БА як більш важкий.
• ПШВ ― пікова швидкість видиху. ОФВ1  ― об’єм форсованого видиху за першу секунду.

У пацієнтів з будь-яким ступенем важкості може виникати тяжкі загострення або навіть загроза для життя.

Таблиця 3. Ступені загострення бронхіальної астми

Таблиця 4. Класифікація бронхіальної астми (з врахуванням МКХ-10 і доповіді «Бронхіальна астма. Глобальна стратегія»)

Класифікація бронхіальної астми (за Г.Б. Федосеевым, 1982)

Класифікація БА за професором Г.Б. Федосєєвим (1982) має велике практичне значення. Перевагою її є виділення етапів розвитку БА, клініко-патогенетичних варіантів. Це дає можливість проводити індивідуальну діагностику, терапію та профілактику БА.

I. Етапи розвитку бронхіальної астми:

• стан передастми;
• наявність у практично здорових осіб вроджених або набутих дефектів, реалізація яких веде до розвитку БА;
• клінічно оформлена БА.

Стан передастми ― це не самостійна нозологічна форма, а комплекс ознак, які вказують на реальну загрозу щодо розвитку клінічної картини БА. Передастма передує розвитку БА лише у 20-40% хворих.

Для стану передастми характерним є:

• спадкова схильність до алергічних захворювань;
• наявність позалегеневих алергічних проявів (кропив’янка, вазомоторний риніт тощо);
• еозинофілія в крові і /або велика кількість еозинофілів у харкотинні.

Наявність у практично здорових осіб вроджених або набутих дефектів, реалізація яких веде до розвитку БА. Цей етап характеризується тим, що у практично здорових людей немає жодних клінічних ознак БА, проте є біологічні дефекти (підвищена чутливість і реактивність бронхів до різних бронхозвужуючих речовин, фізичних навантажень, холодного повітря, порушення функціонального стану ендокринної, імунної та нервової системи, в системі загального та місцевого імунітету ― в системі «швидкого реагування» ― опасисті клітини, макрофаги, еозинофіли, тромбоцити, порушення мукоціліарного кліренсу, метаболізму арахідонової кислоти), які у певній мірі сприятливо схильні надалі до розвитку БА.

Клінічно оформлена бронхіальна астма характеризується типовими нападами ядухи або без них, у вигляді своєрідних еквівалентних нападів (пароксизмальний кашель, особливо вночі, дихальний  дискомфорт).

II. Форми бронхіальної астми (у формулюванні діагнозу не включаються):

• імунологічна;
• неімунологічна.

Імунологічна форма бронхіальної астми ― об’єднання двох форм захворювання (атопічної та інфекційно-алергічної).

Атопічна бронхіальна астма викликана впливом неінфекційних алергенів. Інфекційно-алергічна бронхіальна астма виникла внаслідок дії інфекційних алергенів.

Неімунологічна форма бронхіальної астми характеризується тим, що у виникненні її не вдається визначити роль алергену. Приступ бронхіальної астми може бути спричинений фізичним навантаженням, вдиханням  холодного повітря тощо.

Е.Н. Сидоренко (1991) до неімунологічних форм відносить:

• астму фізичного зусилля;
• «аспіринові» астму.

III. Клініко-патогенетичні варіанти:

• атопічна (з зазначенням алергенів);
• інфекційно-залежна (із зазначенням інфекційних агентів);
• аутоімунна;
• гормональна (із зазначенням ендокринного органу і характеру гормональних зрушень);
• нервово-психічна (із зазначенням характеру нервово-психічних зрушень);
• зумовлена адренергічним дисбалансом;
• зумовлена первинно зміненою реактивністю бронхів (із зазначенням хімічних або фізичних факторів, якими провокується).

Ці варіанти доцільно виділяти через те що вони дозволяють призначати індивідуальне лікування та проводити профілактику захворювання.

Клініко-патогенетичні варіанти бронхіальної астми в класифікації  Г.Б. Федосєєва можна розподілити за рубриками (блоками) МКХ-10. Так, атопічну астму відносять до блоку 45.0 ― алергічна астма; усі інші клініко-патогенетичні варіанти ― до блоку 45.1― неалергічна астма; поєднання клініко-патогенетичних варіантів ― до блоку 45.8 ― змішана астма; якщо чітко не вдається визначити клініко-патогенетичні варіанти, використовують блок 45.9 ― неуточнена астма (таблиця 1).

IV. За перебігом бронхіальної астми:

• легкий;
• середньої важкості;
• важкий.

Легкий ― загострення не частіше як 2 рази на рік. Зняття нападів не потребує парентерального введення лікарських препаратів. Максимальні рівні ПШВ (пікова швидкість видиху), ОФВ1 (об’єм форсованого видиху за першу секунду) більше, ніж 80%; добові коливання є менші, ніж 20%.

Середньої важкості ― загострення 3-5 разів на рік, можливий розвиток астматичного стану, зняття симптомів загострення потребує парентерального введення препаратів, інколи глюкокортикоїдів. Максимальні рівні ПШВ (пікова швидкість видиху), ОФВ1  60-80%, добові коливання 20-30%. 

Тяжкий ― безперервно рецидивуючий перебіг, астматичний стан, для зняття симптомів загострення необхідно парентерально вводити лікарські засоби. Як правило використовується постійна глюкокортикоїдна (інгаляційна або пероральна ) терапія. Максимальні рівні ПШВ, ОФВ1 менші, ніж 60%, добові коливання більші, ніж 30%.

V. Фаза перебігу бронхіальної астми:

• загострення;
• затухаючого загострення;
• ремісія;
• стійка ремісія.

Фаза загострення характеризується наявністю виражених ознак захворювання, часто виникають приступи БА або астматичний стан. У фазі затухаючого загострення приступи зустрічаються відносно рідко і вони є нетяжкі. У фазі ремісії зникають типові прояви БА: приступи ядухи не виникають, повністю або частково відновлюється бронхіальна прохідність.

VI. Ускладнення:

• легеневі: емфізема легень, легенева недостатність, ателектаз, пневмоторакс, астматичний стан;
• позалегеневі ускладнення: легеневе серце, дистрофія міокарду, серцева недостатність.

Враховуючи вищевикладене, можна рекомендувати практичному лікарю користуватись класифікацією Г.Б. Федосєєва за умови, що ступінь важкості визначати відповідно до доповіді «Бронхіальна астма. Глобальна стратегія». Крім цього, доцільно користуватися класифікацією БА за МКХ-10, обов’язково доповнюючи її ступенями важкості, фазами та ускладненнями БА (таблиця 2, 3, 4).

Регеда М.С.
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
З монографії «Алергічні захворювання легенів»