вход на сайт

Войти Зарегистрироваться

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»

Выбор направления медицины

Информационный блок

Новое на портале

Размер текста
Aa Aa Aa

Із "прорабів" в "архітектори"

Ковтонюк Павел (добавил(а) 25 января 2010 в 15:33)
Добавить статью Распечатать

Коли в Україні лікар починає управляти лікарнею, країна втрачає хорошого лікаря і отримує поганого управлінця.

Причини сьогоднішньої кризи української медицини перш за все необхідно шукати в управлінні. Вихід з кризи варто шукати там само. Якими б великими не були бюджети на охорону здоров’я, поки в країні не буде менеджерів, здатних ефективно розпоряджатися коштами, годі чекати суттєвих змін. Від найменшого медичного закладу і аж до міністерства – рівень управлінської думки і компетенцій далекий від сучасного. Причому далекий він від сучасного рівня в українському бізнесі, а від західного – дуже далекий. Лікарі, які у 99% випадків керують медичними закладами і державною охороною здоров’я, просто не можуть в існуючій системі розвинути навички, необхідні для підняття медицини на новий рівень. Сама роль медичного управлінця сьогодні спонукає його до консерватизму, відсутності ініціативи і відданості тій системі, яку ніби-то керівник покликаний змінювати. Доки ця роль не буде переписана – в медицині не станеться тих змін, які можна назвати реформами. Їх просто нікому буде робити.

Типовий шлях управлінця в медицині починається із роботи лікарем. Потім – ріст до завідувача відділенням, і зрештою – посада головного лікаря. Роль головного лікаря – підписувати папери, керувати усім господарством, що є на балансі і регулярно спілкуватися з тими, хто “вгорі”. Ключові компетенції, необхідні для ролі – уміння “викрутитися” з малого бюджету, “вибити” фінансування, зекономити по бюджетних статтях, вдало відзвітуватися, домовитися з податковою та санстанцією. Підвищення ефективності, результативності та управлінських інновацій в цьому списку немає. А якби і були, на це просто не вистачало б сили і часу.

Найкращі головні лікарі стають держслужбовцями від медицини: керівниками міських, обласних відділів охорони здоров’я, замміністрами і, звичайно, міністрами. Як наслідок, країна довіряє реформувати медицину людині, до чиїх обов’язків ніколи не входили реформи, інновації та ініціатива. Як природній результат, ми рік у рік бачимо від міністрів поведінку, досконало відпрацьовану на посаді головного лікаря: наведення “сумної статистики”, бідкання про недостатнє фінансування, активність тільки у випадках пожеж, перекладання відповідальності на кого завгодно, тільки не на себе і тому подібне.

Переходячи у вищу, керівну касту, лікарі стають не лідерами, організаторами та реформаторами, а ідеальними підлеглими, адміністраторами та виконавцями. Але поки медичні керівники будуть професійними “прохачами”, в цій країні не станеться жодних якісних реформ. Нам потрібно переписати роль для управлінців в охороні здоров’я. Із лояльних до старої системи бюрократів вони повинні стати управлінцями нового типу, яких ми назвемо менеджерами.

Менеджера від бюрократа відрізнити не важко. Їх основні компетенції та стиль поведінки протилежні.

Менеджер не просить постійно збільшувати фінансування. Його робота – максимально ефективно використати та примножити те, що він має. Гроші потрібні йому не для витрат, а для інвестицій. Менеджер в охороні здоров’я думає не про те, як пролобіювати ще більше витрат з грошей платників податків. Його робота – зробити так, щоб кожна гривня, вкладена у медицину, принесла якнайбільше результатів для здоров’я пацієнтів.

Менеджер не відмовляється від відповідальності, а бере її на себе. Відповідальність не сковує його, а дає свободу дій. Але цю свободу отримує тільки справжній професіонал, який знає: він ніколи не досягне результату, якщо не буде відповідальний за справу від “а” до “я”. Якщо ти міністр охорони здоров’я, ріст захворюваності і смертності – не просто “сумні тенденції”. Це – поле твоєї роботи і межі відповідальності як управлінця. Ціль роботи – змінити ці показники, а не “вибити” більше витрат.

Менеджер не контролює, а будує. Він не “прораб”, він – “архітектор”. Якщо система охорони здоров’я недосконала, робота менеджера – не жорсткий контроль, а удосконалення системи. Українській медицині від її керівників не потрібні перевірки, контроль і показові звільнення. Їй потрібне системне мислення, стратегія, бачення, нові свіжі ідеї, сучасні підходи.

Цього всього сучасний управлінець дати медицині не може. Українські керівники – в’язні старих пострадянських ролей. Радянське мислення веде лише назад – в радянські часи. А нам треба в інший бік.

Як же почати змінювати роль управлінця? Відповідь проста: так само, як це починали робити більшість українських менеджерів близько десяти років тому. Вчитися сучасному професійному управлінню. На щастя, ринок такої освіти в Україні є. Приватний сектор в медицині вже став на цей шлях. Черга за державним, адже форма власності не звільняє від необхідності бути професіоналом.

http://healthcare.management.com.ua/2009/06/02/iz-prorabiv-v-arhitektory/

Правовая информация: http://medstrana.com.ua/page/lawinfo/

«Информация для медицинских работников / первый живой профессиональный портал для практикующих врачей»